Розділ 5

Мабуть модні тенденції в Каррік-Фервю доходили з запізненням, років на двадцять точно. І стиль життя, і поведінка, і спілкування в будинку Ходж нагадувало Кетрін звані обіди її дитинства. Недільне проведення часу з усіма друзями й сусідами за рясним застіллям, довгими бесідами про все на світі, настільними іграми і танцями під живу музику. З одного боку це дивувало, з іншого Кетрін було набагато простіше зрозуміти, як поводитися і які теми зачіпати.

Містрис Ходж являла собою еталон домогосподарки й матері будинку, яку люблять та шанують. Їй беззаперечно підкорялися сини, незважаючи на те, що були зі своїми дружинами, підкорялася доросла дочка і підкорявся чоловік. Віддалено вона нагадувала Кетрін матріархальну главу шотландського клану кількох сотень років тому.

— Ти принесла тарт? Як мило, — містрис Ходж передала тарілку Морін і обнявши Кетрін за плечі, провела до великого столу, накритого у величезній їдальні. Там вже зібралося багато гостей, не менше ще тяглися безперервним ланцюжком до величезної кам'яної фортеці, спорудженої ще пару століть тому.

Спочатку Кетрін почувалася вкрай незатишно, але подумки закликала себе розслабитися. Ці люди були її сусідами, до них слід було проявляти повагу та доброзичливість. Інакше вона занадто ризикувала.

Коли прийшли Уолсі та хлопці, Кетрін стала більш розкутою і навіть зуміла влитися в одну з бесід про кулінарію.

— Кеті мабуть знає толк на кухні. Її лимонний тарт дивовижний, — підбадьорила містрис Ходж.

— Він такий тільки на вигляд, — з усмішкою відмахнулася Кетрін.

Піймавши на собі погляд МакКенни, Кетрін відвернулася й одразу помітила настороженість в очах спостерігаючої за ними Морін.

— Тільки цього мені не вистачало, — пробурмотіла собі під ніс Кетрін, дивлячись на кухоль з елем.

Уолсі розлив чергову бочечку віскі, принесену з собою, і люди знову підняли келихи.

Кетрін свій навіть не пригубила. Пити не хотілося.

— Ти не проти, якщо я пограю з Девідом Хамфрі? — поцікавився Тім.

— Хто це? — Кетрін озирнулась навкруги.

— Хлопчик з мого класу. Ми непогано порозумілися, — нетерпляче відповів Тім.

— Тіммі...

— Я пам'ятаю. Безпека понад усе і це не порожні слова, — пробурмотів він.

— Поблизу, — Кетрін не подобався такий розвиток подій, але щоб влитися в це життя, слід було дозволяти Тіму грати з іншими дітьми, а самій заводити дружбу з їхніми матусями.

— Міс Кетрін, як воно? — усміхнувся МакКенна, підійшовши до неї.

— Ви захмеліли, шерифе? — здивувалася Кетрін.

— Сьогодні я не шериф, а лиш місцевий хлопець, Фінн МакКенна, — відповів він.

— Зрозуміло. Хто ж виконує ваші обов'язки? — поцікавилася вона, крутячи в долонях кухоль з елем.

— Виконуючий мої обов'язки, — реготнув МакКенна.

— Логічно, — Кетрін зробила невеликий ковток елю і той враз обпік їй горло.

— Ви досі не відповіли, як вам тут? — МакКенна присів на стілець поруч з нею і трохи подався вперед.

— Ви цікавитесь кожен день, тому нічого нового розповісти не можу, — Кетрін поставила кухоль на стіл.

— Кетрін, мила, а підемо до нас? Всім, хто спробував твій лимонний тарт, не терпиться дізнатися, в якій кулінарній школі ти вчилася? — перед ними з'явилася Морін, старанно намагаючись приховати своє невдоволення.

— Кулінарна академія Брікса, — Кетрін змовкла і враз відчула, як кров прилила до обличчя, шумно пульсуючи в скронях.

Присутні у вітальні стихли й подивились на неї. Запанувала тиша. Кетрін здалося, що всі почули, як вона судомно проковтнула.

— Неймовірно, — містрис Ходж плеснула в пухкі долоні. — Отже у нас оселилася кулінарна зірочка Брікса? Тепер звані обіди будеш давати тільки ти.

Люди розсміялися і напруга затихла до тих пір, поки Морін знову не відкрила свій пухкий рот:

— Але академія ж в Лондоні! Вірно?

Кетрін відчувала, як палає обличчя і прискорюється пульс, гарячково намагаючись знайти відповідь на абсолютно просте запитання:

— Вірно. В юності я з батьками жила в Лондоні. Деякий час.

Посипалися десятки кулінарних питань, а деякі про життя в Лондоні. Кетрін розуміла, що пішовши одразу, викличе підозри, тому відповідала на питання з фальшивою усмішкою на зблідлих вустах, вишукуючи очима Тіма. Щойно інтерес до неї нарешті вщух, зібралася додому, але все ще не могла відшукати сина.

Вийшовши на величезну територію, прилеглу до фортеці Ходж, Кетрін озирнулась. Їй дуже не хотілося кликати Тіма, але серце у грудях починало занепокоєно тремтіти. В голові вже малювалися картини з минулого і Кетрін затремтіла всім тілом. Порив вітру розвіяв її волосся немов в костюмованій мелодрамі, надаючи обличчю ще більш переляканого виразу.

— Що з тобою? — десь позаду почувся голос Анейріна і вона різко озирнулася. Волосся прилипло до вуст, підхоплене черговим поривом північного вітру. — Ти злякалася, Кетрін?

— Тіммі пішов грати з хлопчиком, але я не знаю куди, — вона спробувала надати обличчю звичного вигляду.

— З Девідом Хамфрі? — Анейрін поманив її за собою до низької кам'яної огорожі, що виднілася на горизонті за кілька ярдів від будинку. — Пішли, покажу тобі дещо.

Кетрін слухняно попрямувала за юнаком, намагаючись тримати себе в руках, а потім захоплено зойкнула. Тільки тоді вона зрозуміла, що фортеця Ходж височіла на прямовисній скелі, котра круто йшла вниз. Там виднілася широка смуга піщаного пляжу, а попереду плескався Атлантичний океан. Приголомшливо красивий, похмуро сріблястий, він зливався з густим туманом та важкими хмарами десь далеко на горизонті. Його пінисті шалені хвилі жадібно лизали дикий пляж, билися об гострі скелі там, де пляж круто йшов під воду. Шум прибою звучав у вухах зачарованої Кетрін відгомоном войовничої музики древніх кельтів — гордих і непокірних, як сам океан.

Анейрін простежив за її захопленим поглядом й усміхнувся:

— Круто, так? Але я не це хотів показати. Он там!