Розділ 4

Кетрін різко відчинила двері, миттєво приклеївши привітну усмішку:

— Анейрін?

— Фінн передав тобі деякі речі. Шотландський Король поки що обійшовся несхвальним мугиканням, — він усміхнувся у відповідь.

— О! Розумію, — Кетрін повільно опустила вниз руку, в котрій стискала вазу. — Мені шкода, що все так.

— Якщо ти з’їдеш звідси, гарантую, що Його величність знову буде милостивий до тебе, — Анейрін простежив за її рукою. — А чого ти з вазою?

— Прибирання, — Кетрін кивнула на вітальню. — Щоправда тут досить чисто для порожнього шістнадцять років будинку.

— Зрозуміло ж! Я прибираю тут щотижня, — спокійно відповів Анейрін. — Не на десять балів звичайно, але все ж...

— А ти... Це ж був твій будинок колись? — Кетрін замовкла, не бажаючи ворушити його минуле.

— Він і зараз мій, — знизав плечима Анейрін. — І фактично Фінн не мав права здавати його без моєї згоди, але нехай вже. До того ж, на відміну від діда, я не страждаю небилицями і спокійно приходжу сюди час від часу.

Кетрін була більш аніж здивована як вчинком юнака, так і рисами його характеру. Про таких кажуть, подорослішав швидше за однолітків.

— Отже, коли ти станеш повнолітнім, нам доведеться забиратися звідси? — усміхнулася вона.

— Мені давненько вже минув двадцять один, але, як бачиш, ви ще досі тут, — розсміявся Анейрін. — Насправді мені цілком комфортно жити з дідом та Фінном. Вони класні хлопці, хоч іноді їх і накриває.

Кетрін не зуміла стримати сміх:

— Вибач, я нікудишня господиня, тримаю тебе просто на порозі. Будеш чай?

— Іншим разом. Ти з лічильником розібралася? — Анейрін переступив з ноги на ногу.

— Так. І з водопроводом, здається, теж.

— Круто, — він усміхнувся.

— У кого можна дізнатися стосовно школи? — поцікавилася Кетрін, заправляючи за вухо темне пасмо волосся.

— Школа знаходиться в Вайтінгтоні, це за п'ятнадцять кілометрів від нас. Щоранку шкільний автобус везе туди дітей і після уроків забирає. Влаштуватися не складно.  Потрібні документи, виписка з минулої школи і все. А! Фінн сказав, що ти без документів, — згадав Анейрін. — Я поцікавлюся завтра.

— Ти ходиш до школи? — розгублено задріботіла віями вона.

Анейрін розсміявся чистим приємним сміхом:

— Чому ти про мене такої огидної думки? Я супроводжуючий дітвори. Така ось робота.

— Вибач, я просто... — Кетрін теж розсміялася. — А як же коледж та ВУЗ?

— Я провалив вступні. Два роки поспіль. Мабуть, не моє, — знизав плечима Анейрін. — Гаразд. Мені вже час.

Кетрін кинула йому навздогін слова подяки і зачинила двері, заглядаючи в сумку від Фінна. Там було кілька жерстяних банок овочів, пара заморожених м’ясних стейків, хліб, вода, мило, гель для старої пральної машини і рідина для миття посуду. Такий собі допоміжний рюкзачок.

Нехай їй і було незручно перед Фінном за те, Кетрін все ж поспішила на кухню розпаковувати сумку. Раділа, що не довелося купувати все те за свої гроші. Вони танули на очах, приводячи її в тихий жах.

Думка про роботу не покидала ні на мить, а от рішення цього питання прийшло спонтанно і досить несподівано. Кетрін навіть усміхнулася сама собі, що враз привернуло увагу Тіма, котрий сидів навпроти неї.

— Ти чого? — він мляво намотував на вилку спагетті.

— Здається, я знаю, де знайти роботу, — відповіла Кетрін.

— А чи не забагато для одного дня в цьому містечку, дівчино? — вигнув брови Тім.

— Ні, — усміхнулася Кетрін. — Зовсім ні.

— Тут? — Уолсі подивився на Кетрін з підозрою. — Ти впевнена?

— А чому б і ні? — Кетрін широко усміхнулася. — Мені буде комфортно у вашій компанії. Я буду готувати і виконувати обов'язки офіціантки. Чим не диво-працівник?

— А потім відсудиш у мене половину пабу?! — примружився Уолсі.

— І в думках не було, — реготнула Кетрін, помічаючи веселі іскорки в його очах. — Тягніть контракт і я підпишуся, що не претендую на ваш паб.

Уолсі розсміявся щиро й доброзичливо:

— А чому б і ні? Можемо спробувати. Дай мені п'ять хвилин і я накреслю контракт.

Вони реготали в унісон до тих пір, поки в пабі не з'явилося шериф МакКенна.

— Що за веселощі? — поцікавився він, підходячи до барної стійки. — Міс Кетрін, обережніше, цей мачо розіб'є вам серце.

Кетрін зніяковіло опустила голову:

— Як я вже казала, йому можна таке пробачити.

— Як у вас справи? Анейрін говорив, ви самі впоралися з водопроводом, — продовжив Фінн, забираючи свій упакований в контейнер обід.

— Так. Це було не важко, — відмахнулася вона. — Спасибі за допомогу!

МакКенна зрозумів, що мова йшла про сумку з продуктами і лише кивнув:

— Дурниці.

— До речі, отримав обід, шериф? До побачення. Не слід затримувати мою робітницю, — зарозуміло пробурмотів Уолсі.

— Ти взяв її на роботу? — здивувався МакКенна. — Міс Кетрін, ви точно його зачарували. Цей вчинок Уолсі МакКенни прирівнюється до пропозиції руки та серця, — він підморгнув їй.

— Буду мати на увазі, — Кетрін ніжно усміхнулася йому у відповідь.

Розчулений шериф поспішив відвести погляд і взявши свій обід, подався з пабу.

Кетрін зловила на собі насмішкуватий погляд Уолсі:

— Нехай насміхається скільки влізе над тим, що ти мене зачарувала, але сам не приховає, що й його ти затягла в свої чаклунські сіті.

Кетрін почервоніла, а серце в грудях хвилююче підстрибнуло:

— Не варто так жартувати.

— А хто жартує? — цілком серйозно запитав Уолсі і пошкандибав на кухню.

Кетрін розгублено дивилася йому вслід. Найменше їй хотілося, щоб те виявилося правдою, але найбільше б могло допомогти в той момент.

Не без допомоги Фінна Тіма вдалося влаштувати до школи Вайтінгтона і Кетрін знову з полегшенням видихнула. Щоправда з тим полегшенням прийшла нова тривога. За останні кілька днів все йшло дуже вже гладко: житло, робота, школа. Кетрін очікувала іншого. Тепер їй здавалося, що за всім стоїть щось погане, а з поганим за останній час Кетрін стикалася постійно. До того ж, як важко було в цьому зізнаватися навіть самій собі, вона не хотіла прив'язуватися до цих людей, тому що рано чи пізно збиралася завдати їм болю.