Частина перша

Ніч. На несильно довгій вулиці горять від сили один - два ліхтаря. Раптово з темряви виринув чоловік, дуже дивний, треба сказати. На ньому довгий чорний плащ і такого ж кольору капелюх. Він витягнув звідкись цигарку і запалив сірники. Чоловік підняв голову й озирнувся навколо. До нього з темряви виринув ще один. Одяг цього був коричневого кольору.

- Ми з таким же успіхом могли зустрітися на цвинтарі, - сказав Коричневий і теж дістав сигарету.

- Мені там не подобається, занадто вітряно, - відповів йому на це Чорний.

- Момо не задоволений твоїми справами. Йому не подобається те, як ти ставишся до своїх клієнтів, - сказав Коричневий і випустив величезний клуб диму.

- Мені плювати на те, що говорить і думає Момо. Я тут сам собі господар. Якщо йому щось не подобається, то я поїду звідси. Разом зі своїми іграшками.

- Не гарячкуй. Я думаю, що Момо зможе про все домовитися.

- Ось-ось. Нехай подумає на дозвіллі, що я просто так не дамся. Якщо я розлючуся, то будете ловити мене по всьому світу. Я добре вмію ховатися, ти це знаєш, - сказав Чорний і, різко розвернувшись на каблуках, пірнув у темряву. Ще кілька секунд було чути тільки стукіт його підборів, а потім не стало і цього звуку. Настала мертва тиша.

- Нервова у мене робота, - сказав Коричневий, кинув сигарету і загасив її черевиком. Потім так само різко розвернувся і пішов в протилежну сторону. Ніч поглинула і його. На вулиці, якщо це взагалі була вулиця, тільки одне місце було світлим - бліда пляма від вуличного ліхтаря. На небі не було ані місяця, ані зірок. Здавалося, ця пляма зависла в повітрі, і якби не ті двоє, можна було б вирішити, що так воно і є. Всі існування було обмежено лише цим колом. Далі була тільки невідомість.

...На чорному небі не було жодної зірки. Тільки плями ліхтарів. Все та ж вулиця, забута людьми. Все та ж людина в чорному плащі та капелюсі. Він так само дістав сигарету і закурив. У світлі ліхтаря з'явився ще один чоловік. Це був Коричневий. Тепер вони обидва випускали тютюновий дим.

- Слухай! Це переходить всі межі! Момо зриває все зло на мені, - з відчаєм сказав Коричневий.

- А до чого тут я? Ти ж до нього влаштувався, - промовив Чорний і пильно подивився співрозмовнику в очі.

Коричневий не витримав цього погляду і став нервово ходити перед Чорним.

- У мене не було вибору, ти це знаєш.

- Вибір є завжди! - закричав Чорний. - Але ти виявився слабким, а я витримав.

- Джон, прошу тебе. Заради матері. Зроби хоч щось.

- Не нагадуй мені про матір, - стиснувши зуби, сказав Чорний. - Вона не зробила мені нічого хорошого. Вона весь час намагалася втоптати мене в бруд, оскільки любила мого братика. Їй було наплювати на мене з високої вежі. І якщо ти знову згадаєш її, я пристрелю тебе, як останню собаку.

- Джон, невже в тобі немає нічого людського?

- Ні, воно померло в мені, коли на світ з'явився другий синочок. Мені не діставалася жодна іграшка, я ходив у лахмітті, їв якусь погань. Так скажи, звідки в мені бути чомусь людському? Чому я повинен любити свого ката?!

- Не говори так про матір!

- Маю повне право. Ти не жив у тих умовах, у яких жив я. Коли ти щовечора приходиш додому, а замість поцілунків і радості отримуєш завдання вимити весь посуд і підлогу, поки мати в цей час розважає свого другого синочка; коли на день народження ти отримуєш якесь зламане барахло, яке бачив на сусідньому звалищі, та ще й радієш, що про нього взагалі не забули. Я ненавиджу її, я ненавиджу тебе і весь цей світ. Тому передай Момо, що тепер я буду ставити умови, призначати час і місця зустрічей, а також ціни, які обумовлюватися не будуть.

- Я не можу цього зробити!

- Ну що ж, дуже шкода, - сказав Чорний і, різко розвернувшись на каблуках, попрямував у бік темряви.

- Вибач, я не знав, що було насправді, - винувато промовив Коричневий і подивився на Джона.

- В тому й справа. Ти не знав... - сказав Джон і дістав з-під плаща пістолет. Той яскраво блиснув у світлі ліхтаря.

- Джон, що ти робиш? - злякано промовив Коричневий. - Ми ж брати...

- Ти мені навіть не друг. Передай Момо привіт від мене.

- Горіти тобі в пеклі, - зі злістю і гіркотою сказав Коричневий.

- Там і зустрінемося..., - мабуть, Джон сказав ще щось, але його слова заглушив гучний постріл. Жоден м'яз не здригнувся на його обличчі, навіть очі, як два гудзики, мляво дивилися на людину перед собою. Здавалося, що він це робив уже сотню раз.

Нічну тишу пронизав гучний постріл і крик людини, що страждає від болю. Він повільно опустився на коліна і впав на землю спиною.

- Ти здохнеш, - ледве промовив Коричневий.

- Всі там будемо, - подивився на нього Джон.

- Але я буду з вилами... - останнє, що встиг вимовити Коричневий. Він дивився в очі Джону, намагаючись знайти відповідь, але марно. Серце відбивало останні ритми.

- Жартівник, - сказав Джон і вистрілив ще раз.