Глава 26

Я мало уявляла собі що зможу зробити, ледве тримаючись на ногах і хитаючись від слабкості.

-Тобі  не буде важко їх прибрати. Жерці у трансі. - Дарем хитнув головою в бік уклінних.

Вони, як і раніше, не звертали на нас жодної уваги, тим самим підтверджуючи слова карателя.

-Я не знаю чи зможу. -зізналася чесно.

-Зможеш. – впевнено відповів каратель. - Ти сильна дівчинка, набагато сильніша, ніж можеш собі уявити.

Тихо хмикнула, моя сила полягала в тому, що я завжди знала коли варто відступити, зараз мені такого шансу не надавали.

-Що я маю зробити?

-Достатньо буде прибрати одного, молитва має перерватися, їм доведеться шукати заміну.

План був так собі, але іншого не передбачалося. Дарем вклав мені в долоню ніж, він не став давати меч, чудово усвідомлюючи, що зараз я навряд чи його підніму.

Я ступила на просочену кров'ю кам'яну плитку підлоги. Вона була слизька, що не додавало мені стійкості. Подумки переконуючи себе що лише один жрець і це безумство припиниться, повільно йшла вперед. Храмовники і справді не звертали на мене жодної уваги, повністю поглинені піснеспівами. Підійшовши ближче, змогла розібрати їхнє тихе бурмотіння, правда нічого не зрозуміла, вони використовували мертву мову, каратель напевно її знав, але не я. Я могла розібрати лише кілька слів, таких як повстання, батько і смерть. Божевільні фанатики не знають що коять, або навпаки все усвідомлюють, і від цього вони ще небезпечніші.

Я підійшла впритул до кола, і побачила те, що було непомітно з відстані. Чотири печатки були зірвані, вони вже практично стерлися, і зараз лише тьмяно сяяли на тлі п'ятої, яка все ще зберігало свою цілісність. Камені в колі періодично починали рухатися, немов під дією чийогось глибоко дихання. Вони практично розбудили одного із лордів. У мене більше не залишилося часу на роздуми, різким ривком перерізала горло одному із жерців, відкинувши його вбік, так щоб його кров не потрапила в коло, мало які реакції вона могла б викликати. Але на мій величезний жаль нічого не припинилося, жерці заспівали голосніше, зводячи руки до стелі, волаючи незрозуміло до кого, чи то до божества, чи то мертвого імператора. Вуха різанув гучний неприємний звук, в ту ж мить почула від входу стурбовано-владне:

-Іди звідти.

Було пізно, я усвідомила що не встигну і кроку зробити, як мене пронизають шипи дивного чудовиська, яке по стіні плавно спустилося зі стелі. Це була величезна сколопендра з хітиновим панцирем і гострими шипами по всьому тілу. Сутність, що мутувала внаслідок надлишку магії, тільки цього разу із зачатками розуму.

Воно минуло всіх жерців, при цьому не зачепивши жодного з них, і рушило прямо на мене.

-Мені кінець. - прошепотіла ледве чутно, роблячи крок назад у коло.

-Касія, ні. - я бачила як каратель рвонув у мій бік, але було запізно.

Як виявилося, все було продумано, навіть вбивство одного з жерців. Ступивши в коло я відчула жахливий, темний, задушливий тиск. Він буквально пригинав мене до землі, змушуючи стати на четвереньки і з останніх сил чинити опір цьому тяжінню. Щось ніби нашіптувало мені на вуха, що я маю здатися, возз'єднатися з сестрами, поділитися своєю силою, віддати себе у владу господаря і він повстане.

Як не дивно, але саме цей шепіт змушував триматися лише на одному дусі протиріччя. Просто не хотіла падати в обійми міфічного господаря, тим більше, хто від мене навряд чи хоча б мокре місце залишить.

Крізь пелену сліз, що виступили від напруги, дивилася як Дарем осідлавши тварюку методично всаджує меч між пластин, при цьому намагаючись не торкатися підлоги. Долаючи силу тяжіння, фактично розриваючи зв'язки, м'язи і взагалі все що було в моєму тілі, крок за кроком виходила з кола, помічаючи як сильно кровоточать рани що відкрилися, щедро поливаючи коло, яке жадібно поглинало свіжу кров.

-Тварина ненаситна. - тихо пробурмотіла і зробила останній ривок, який здавалося вибив все повітря з моїх легень.

З кола я виповзла на животі, вже майже нічого не тямлячи, і тільки бажання вижити і втерти носа цим фанатикам змушувало мене рухатися.

Підняла втрачений ніж, миттю глянула на величезну сколопендру, яка металася по стінах у марній спробі скинути карателя.

-Тварини. - процідила крізь зуби перерізавши горло ще одному жерцю, потім ще одному і ще...

-Ви хотіли всіх втопити у крові. - прошипіла завдаючи удару останньому, і ледве ухиляючись від шипастого довгого хвоста.

Підлога під моїми ногами здригнулася, пішла тріщинами, коло почало провалюватися під землю.

-У них вийшло? - спитала ні до кого не звертаючись, дивлячись, як із темряви провалу щось піднімається, щось темне, зле, голодне.

-Не зовсім. - поруч стояв Дарем, що вбив нарешті комаху. - Вони змогли зірвати печатки та наситити лорда кров'ю, але ще не розбудити. Саме для цього їм потрібна була жива жриця.

Уважно подивилась на карателя.

-Ти ж казав, що не можеш ступити сюди.

-Поки вони співали не міг.

Ми уважно дивилися в темний провал, який ніби роззявлена паща, що погано пахла, вирвав із себе щось. Лорд був з потемнілою від часу пергаментною шкірою,з ввалившимися щоками, гострими вишкіреними зубами, і що важливо з заплющеними очима. Він спочивав у посудині заповненій кров'ю, та можу заприсягтися що я бачила як вона вбирається у його сіру шкіру.

-І що нам робити? - спитала пошепки, боячись потривожити спокій стародавньої істоти.

-Потрібно осушити посудину для початку. - так само прошепотів Дарем, і підійшов до своєрідного саркофагу. – Я не можу застосовувати тут магію, небезпечно.

Пояснив він, виймаючи з труни тіло і обережно опускаючи на землю. Вони добре виглядали разом - висушений часом вампір, і каратель, що пихає силою і здоров'ям. Ледве стрималася, щоб не ляпнути цього вголос.

-І як ви його осушувати зібралися?

Було справді цікаво, саркофаг виглядав нерухомим - товсті кам'яні стінки, і ще товстіше дно, яке формувало своєрідну чашу.