Глава 23

Вже досить тривалий час ми з  обережністю просувались до центру великого міста. Там височіла куполоподібна будівля, яка пригнічувала як своєю висотою, так і пишністю.

-Це ратуша. - пояснив Дарем, але я й так уже здогадувалася про щось подібне.

Все місто, усі навколишні споруди, навіть камінь під ногами дихав перевагою над усім живим, яке століттями вбирав від людей, що тут жили.

Мені здалося, що я побачила, як на одному з вікон трохи двинулась прозора фіранка.

-За нами стежать. - прошепотіла ледве чутно, розуміючи що пастка вже зачинилася.

Дарем лише кивнув і продовжив неквапливо йти, чудово усвідомлюючи що за ними стежили ще на поверхні. До ратуші залишалося всього кроків тридцять, коли нам назустріч вийшов маг, сильний вогневик, якщо судити по яскравій аурі, яка відливає почервонінням.

-Ми на вас чекали, айсире Дарем. - він не підходив ближче, чудово знаючи силу карателя, і що швидше за все живим із цієї площі не піде, значить чергова добровільна жертва.

- Чи зможеш ти стояти? - не звертаючи на мага зовсім ніякої уваги, Дарем дивився виключно на мене.

Зважила свої можливості, і дійшла висновку що зможу, і навіть йти зможу, напевно.

-Зможу.

Він оцінювально подивився на мене, мабуть вирішуючи, чи варто мені вірити. Після чого підніс свою руку до рота та зубами розгриз шкіру, дозволяючи крові капати прямо на мене.

-Тепер тобі нічого не загрожує, ти під захистом, правда ненадовго.

Захист і справді був міцним, мене огорнуло червоне жадібне сяйво, яке тягнуло свої лапи не до мене, а назовні, прагнучи насититися життям тих, хто посміє мене торкнутися.

-Я радий що ви доставили в цілості  жрицю, саме вона останній інгредієнт.

Мене акуратно поставили на ноги, переконавшись що не впаду, і після цього я спостерігала найшвидший кидок у своєму житті. Люди не можуть так швидко рухатися, маг не встиг більше нічого сказати, каратель одним рухом вирвав йому горлянку, він лише відкрив рота наостанок, захлинувшись у своїй крові. Я вперше бачила як аура жадібно злизувала кров із рук Дарема, вбирала в себе і ставала ще яскравішою.

-Йдемо. - він знову підійшов до мене, і вже збирався підхопити на руки, як я з жахом відсахнулася. Це вийшло несвідомо, просто інстинкт самозбереження, але він все зрозумів.

-Я сама зможу. - видавила з себе, пригнічуючи напад нудоти,яка підступила до горла через страх. Трупів я не боялася, бачила я їх достатньо, а ось каратель жахає з кожним разом все більше.

-Добре. - він не робив спроби переконати чи змусити силою, просто відступив, загороджуючи широкою спиною. - Іди за мною, не відходь ні на крок.

Я старанно йшла, все більше помічаючи стежку, і розуміючи, що пастка була бездарною, вона була розрахована на людину, а їм належало зіткнутися з монстром. І чим раніше вони це зрозуміють, тим краще для них, більше виживе.

Нарешті ми подолали знущально довгі сходинки, на той час у мене почалася задишка, якої ніколи до цього не було. Нічого, заспокоювала сама себе, повернуся в клан і відпочину кілька тижнів, перш ніж брати нове замовлення.

-Як ти? - Дарем завмер за крок від мене, не підходячи ближче, даючи зрозуміти що поки не наполягає, поважає мій вибір пересуватися самостійно, навіть якщо рухатимемося зі швидкістю равлика.

 Кивнула головою, показуючи, що все в порядку. Масивні, величезні двері, що більше нагадують ворота тихо рипнули, пропускаючи нас усередину.

-Ти змусив довго себе чекати. - знайомий голос різанув по вухах, відбиваючись луною від стін і злітаючи до верху.

Чого й варто було очікувати, перед нами стояв наслідний принц Аскель шех Вілліріос, на чолі невеликої армії, чоловік сорок, третина з яких маги.

-Що тебе привело сюди, брате? - холодно спитав Дарем, роблячи крок убік, і повністю приховуючи від мене те, що відбувається. - Не знав, що ти теж вирішиш піти за артефактом. - я бачила як аура карателя ставала все темнішою, практично чорною. - Навіщо я тут, якщо ти вирішив ризикувати своїм життям?

Гучний смішок і брязкіт сталі, коли воїни витягли мечі.

-Ти ж все зрозумів, чи не так Дарем?

-Де батько, Аскель? - перестав ламати комедію Дарем, його спина була напружена до краю, каратель приготувався до битви, навряд чи хтось вийде живим із будівлі.

-Імператора більше немає. - з фальшивою скорботою відповів спадкоємець імперії.