Глава 21

 Цієї миті я зрозуміла, що як би не намагалася, мені не вдасться від нього втекти, він знайде навіть без мітки, обов'язково знайде, поверне і покарає. Зараз я подумки проклинала тих хто вирішив пограти моїм життям, тих хто точно знав, що я читаюча, що моя кров особлива, і що маг крові не зможе пройти повз. Він рано чи пізно все одно відчув би, для цього і без краплі крові вистачило б всього кілька днів.

Немов уловлюючи відлуння моїх думок, Дарем повернувся в мій бік - гордий, красивий, сильний, той, хто мимохідь ламає і підкоряє. З гіркотою подумала, що й на мене це чекає.

-Як ти себе почуваєш? - він миттю опинився поруч, не даючи впасти, оскільки від усвідомлення власної безпорадності підкосилися ноги.

-Все добре. - вже звично збрехала. Моє тіло втомилося, за всі роки мого перебування найманкою, я ще жодного разу так не втомлювалася, хоча бували навантаження і більші. Чого тільки варто було піднятися в гори Калістата, де мене ледь не зжерли дикі дракони.

-Ти брешеш. - не питав, а стверджував каратель.

Відсунувшись, знайшла опору, і притулилася змоклою спиною до напівзруйнованої шорсткої стіни.

-Це не має ніякого значення айсир Дарем, нам необхідно увійти в місто, чи не так? І моє самопочуття у цьому випадку грає мало важливу роль. - підняла брову вгору, закликаючи його до відповіді, і знаючи що він навряд чи збреше. Як виявилося, він не любив брехню.

-Ти маєш рацію. - вимушений був визнати він.

-Ось і з'ясували. Ходімо.

Ще раз визирнула з-за стіни, більше не спостерігалося жодного руху.

-Їх більше не буде. - просто над головою пролунав твердий, впевнений голос.

-Щось подібне ви вже говорили.

Хоча кого я обманюю, будь тут навіть армія, він не й не особливо напружуючись всіх поставить на коліна. Впевнена що зараз він старанно стримує свою силу. Хижа аура карателя тиснула на мене, мені терміново був потрібен артефакт захисту. Складно дивитися на сонце не заплющуючи очей, так і зараз, складно бачити звірячий голод, і не тремтіти від страху.

Пісок заспокійливо шурхотів під ногами, Дарем йшов всього на крок позаду, готовий будь-якої миті підхопити моє ослаблене тіло.

-У чому полягає ритуал відкриття воріт? - я дійсно хотіла дізнатися, що на мене чекає.

-Скоро все побачиш. - багатообіцяюче відповів каратель.

Як йому вдається бути настільки холоднокровним, більшу частину його воїнів убили, хтось із ближнього кола зрадник імперії, що зв'язався з храмовниками, його явно заманюють у пастку в цьому богами проклятом місті, але він впевнено йде в неї.

-Тут. - Дарем потягнув мене убік.

Мені залишалося тільки здогадуватися, як він визначив місце, бо тут як і скрізь нас з усіх боків оточував пісок.

-Що ти відчуваєш? – великими теплими долонями він обхопив мою талію.

Вже хотіла сказати що нічого крім роздратування не відчуваю, як по спині пройшов озноб, руки вкрилися липким потом, у горлі пересохло. Я відчувала тваринний жах, на рівні інстинктів мені хотілося втекти звідси, я навіть смикнулася убік, але була рішуче зупинена.

-Що ти відчуваєш?

Волосся на потилиці заворушилося.

-Жах. - процідила крізь зчеплені зуби, чудово усвідомлюючи наскільки ірраціонально це почуття, і при цьому нічого не в змозі з собою вдіяти.

-Погано. - констатував каратель і відтягнув мене убік. - Буде складніше ніж я думав, для тебе складніше.

Я зігнулася, намагаючись прийти до тями.

-Що означає для мене?

-Ти занадто сприйнятлива, те що багато хто відчуває як невелике занепокоєння, для жах, далі буде неабияке пекло. - він потер перенісся. - Дороги назад немає, нам потрібно потрапити до міста.

Вирівнялась, насилу долаючи бажання послати все до темних богів і піти якнайдалі. Імперські замовлення завжди були найважчі і брудніші, але подібного лайна поки що ні з ким не відбувалося, принаймні я не чула.

-У такому разі нема чого відтягувати. Що я повинна робити? - глянула в очі карателя, який з тривогою вдивлявся в мої.

-Можливо варто відкласти. - задумливо простяг він, щось подумки прикидаючи.

-Ви чудово знаєте що це неможливо, у нас як мінімум не так багато запасів води та їжі, щоб провести тут ще кілька днів в очікуванні чогось. У пустелі навряд чи дівчата з піску ростуть.

Дарем посміхнувся.

-Ти занадто зухвала, але варто визнати ти справді права, води мало.

-Так що я маю робити? – уточнила ще раз.

-Нічого. Ти маєш стати у певне місце і наповнювати своєю енергією ворота, доки вони не відчиняться.

-Або поки я не здохну.

-Зазвичай такого не відбувається.

-І як часто ви це робили?

-Пару разів точно. - ухилився від прямої відповіді каратель. - У твоєму випадку проблема у сприйнятливості. Ти не можеш екранувати почуття, чи ментально закриватися?

Все що він говорив, звучало для мене суцільною тарабарщиною.

-Ні. - не бачила сенсу заперечувати і так очевидне.

-Погано. Значить тобі доведеться пережити тваринний жах усіх померлих тут, як магів так і людей, після цього ворота відчиняться.

Тіло пробрав озноб, я не хотіла в цьому брати участь, але виходу не було. У Латинії був підписаний магічний контракт, а відкіт за невиконання зобов'язань ще болючіший, ніж я мала відчути зараз.

-Я все зрозуміла. - зробила крок назад, мене відразу ж ледве не збила з ніг хвиля страху, Дарем став позаду утримуючи.

-Я буду поруч.

Кивнула, більше не в силах сказати ні слова і заплющуючи очі, так як м'язи обличчя починала зводити судома. Я все витримаю, я сильніша, набагато сильніша, ніж мені здається, я все витримаю. Подумки читала цю мантру, поки перед очима проносилися картини одна страшніша за іншу - роззявлені в крику роти, піднесені вгору окривавлені руки, матері, що вкривають собою дітей і розуміють, що не зможуть їх захистити від нього, того хто залізною п'ятою розтоптав безліч життів.

Відчула як з носа потекла тепла кров, як всі нутрощі стиснулися від криків, від поклику, який тягнув до них, туди, вниз, до жаркого вогню пекла.