Глава 20

 Намагалась не спати якомога довше, але все ж таки кілька днів без сну згубно позначилися на моєму організмі, і при черговому закритті очей всього на хвилину, виявилося що вирубилась на кілька годин.

З глибокого сну мене вирвало щось зовсім незрозуміле, чого мені ще ніколи не доводилося відчувати.  Дискомфорт, тяжкість і нестача простору, хоча здавалося б нас оточують піски, і чого, а простору було хоч відбавляй.

У роті пересохло, серце буквально виривалося з грудей, я відчувала як болять потріскані губи. Бажана волога змочила їх, і пара крапель потрапила до рота.

-Прокидайся. - трохи глузливий голос. - Не думав, що найманці можуть так міцно спати.

Сну як і не бувало. Ривком піднялася, широко розплющивши очі і з подивом дивлячись на яскравий, червоний світанок. Як довго я проспаспала, і як же мені хотілося пити. Здавалося що я не спала, а бігла серед розпечених пісків, які висмоктували з мого тіла вологу.

-Як ти себе почуваєш?

Дарем був огидно бадьорий і свіжий, почали закрадатися сумніви, що він коли-небудь втомлюється. Жадібно вихопила з його рук бурдюк з водою, і притиснула його до губ, жадібно ковтаючи теплу рідину.

-Досить. - карник відібрав у мене залишки води, правда для цього йому довелося докласти сили. - Не можна стільки пити, буде ще гірше.

Подивилася на нього з-під лоба, з самоконтролем останнім часом зовсім погано. Ще недавно мені цілком вдавалося приховувати справжні почуття, зараз же роздратування і агресивність буквально прагнули вирватися назовні. Натомість спробувала підвестися, ноги затекли від незручного положення, Дарем не дав мені впасти підхопивши на руки.

-Відпустіть мене. - смикнулася в його руках, усією сутністю відчуваючи свою безпорадність.

-Може час назвати моє ім'я? - начебто і просте питання, ось тільки на ім'я, без будь-яких приставок, до аристократів зверталося тільки ближнє коло, найближче. Я в нього входити не збиралася.

-Ні. - витримала погляд темних очей. - А тепер відпустіть мене.

Цього разу він виконав моє прохання, тому що вимагати що-небудь у мага крові загрожує наслідками для власного здоров'я.

-Тобі потрібно перестати упиратися, нітайрі. Ми вже практично біля мети, і незабаром повернемося назад до столиці, удвох, щоб ти там собі не думала. - він простяг мені залишки вчорашньої вечері. - Їж.

Після того що він сказав, шматок у горло не полізе, та й голоду як такого не відчувала, ось спрагу так, здавалося, я була готова озеро осушити.

-Ти маєш поїсти. - все ще наполягав Дарем. - Тобі потрібні сили.

Згадала що імператорській родині потрібна була цнотлива дівчина для відкриття входу в місто, і стало ще поганіше, адже каратель не уточнював навіщо саме мені знадобляться сили. Піджала губи, в цілому висловлюючи свою незгоду та протест.

Дарем відкинув убік хліб із сиром, і повільно рушив на мене, нависаючи загрозливою скелею.

-Дарма ти впираєшся, нітайрі.

Найменше я очікувала на те, що було далі. Мене й раніше намагалися силою змусити до сексуальних стосунків, але я завжди давала відсіч. Після десятого разу перестала навіть рахувати ці спроби, постійно знаходився той, хто вважав себе досить сильним, щоб взяти бажане, і щоразу ця спроба коштувала їм дорого. Мені здавалося, що варто піддатися, і мене розтопчуть, пустять по колу, як не раз погрожували, втопчуть у багнюку.

Зараз мені попався справді сильний противник, той кому я не зможу дати гідну відсіч, але це зовсім не означає що я не спробую. М'які губи з силою притулилися до моїх, у мовчазному наказі підкоритися. Я ж ні на секунду не розслаблялася, чекаючи коли з'явиться можливість завдати удару, у мене буде тільки одна спроба. Дарем продовжував притискатися губами, стискаючи все сильніше, змушуючи розтиснути губи, перетворити цей дотик на щось вульгарне і недозволене. Я майже не дихала, завмерла на місці вичікуючи, і все чіткіше розуміючи, що він не залишає мені шансу відступити.

Тихо хмикнувши, він почав обсипати поцілунками щоки, губи, ніс, дослідив моє обличчя, наче просто бачити було недостатньо.

-Ти ще розтанеш. – тихо пообіцяв він.

-Відійдіть від мене, айсире Дарем. - у мене було непереборне бажання відштовхнути його, і цілком раціональне просто розплакатися. Він щоразу змушує мене почуватися слабкою, почуватися жінкою, яка може сховатися за сильною спиною свого чоловіка. Ось тільки кому як не мені знати, що все це лише ілюзія, що чоловіки як і жінки завжди зраджують, і б'ють найболючіше саме тих, хто залишається з ними поруч. Я не раз і не два бачила подібне - зради, нескінченна брехня, часто результатом цього були замовлення на вбивства. Все лише б прибрати остогидлу, колись улюблену пару, адже нова зазноба вже буквально дихає в потилицю попередньої.

-Настав час рушати, підемо пішки, вхід зовсім поруч. - Дерем вказав рукою на темну напівзруйновану арку.

Ми могли пройти непомітно, за кілька метрів від нас починалися руїни, це були халупи тих, хто хотів колись потрапити в місто, на власні очі побачити мешканців та красу Хісорана. Але чужих у місто не пускали, от люди й почали робити прибудови біля стін, цього ніхто не забороняв.

Я без запитань пішла за карателем, який легкою ходою йшов попереду. Ми кинули всі речі що залишилися, і були без нічого, так що досить швидко дійшли до першої, практично зруйнованої часом і пісками халупи.

Дарем різко притиснув мене до стіни і приклав палець до губ, через деякий час я змогла почути легкий шелест кроків, який був ледь чутний, але все ж таки каратель зміг його розібрати з такої відстані.

-Ви ж казали, що вони чекатимуть біля іншої стіни. - ледве чутно прошепотіла йому на вухо, для чого довелося стати навшпиньки.

-Я так думав. – відповів він одними губами.

-Що робити?

Дарем відсторонився, і показав що я повинна подивитися. Добре розуміла про що він, якщо я достатньою мірою зосереджуся, то навіть через стіну зможу побачити скільки там людей, їхню ауру та магію, якщо така є. Проблема була в тому, що я ніколи цього не робила, але все буває вперше. Заплющивши очі зробила глибокий вдих, після чого розкрила їх, і зосередила всю свою увагу там, звідки лунало шарудіння. Це було дивовижне почуття, наче я відчуваю вібрації, відчуваю відлуння чужої аури. Напружившись ще трохи, спромоглася розрізнити силуети, і тут же прикрила втомлені очі.