Глава 19

-І як довго ти планувала це приховувати? - він все ще уважно вдивлявся в мої очі, коли я готова була заволати від безвиході.

-Я взагалі не планувала розповідати.

Дарем нарешті відступив, передаючи мені в руки пакунок із одягом.

-Одягайся.

Розгублено забрала речі, якось не на таку реакцію я розраховувала.

-І ви не спитаєте що трапилося?

-Ти врятувалася, нієр Лореццо я так розумію був убивцею, саме тому покликав тебе, варто було нам його схопити. Це наштовхує на думку, що храмовники знали про жрицю, що вижила, і з якоїсь причини не стали доводити справу до кінця. Те що вимальовується з цих фактів, мені зовсім не подобається.

Я одягла просторі штани та сорочку, залишилося тільки пов'язати хустку.

-Ви вважаєте, що хтось із вашого ближнього кола замішаний у цьому, чи не так?

Каратель зміряв мене задумливим поглядом.

-З чого ти це взяла?
-Як ви самі сказали я досить кмітлива, і далеко не єдина найманка в Латинії, нас мало але все-таки. До того ж наскільки знаю в особистій охороні імператора як мінімум три жінки, які давали обітницю на вірність, було б логічніше взяти їх. Вам хтось порадив мене, навіть не порадив, а поставив перед фактом.

По його обличчю зрозуміла що вгадала, спочатку я думала, що йому потрібна була жертва, для якого саме ритуалу не знаю, але напевно потрібен був хтось кого не шкода, з мінімальною підготовкою, аби не нила в дорозі. Зараз же розумію, що йому вказали на мене, фактично змусили. Виникає питання, хто має достатню владу, щоб зробити це. Я не говорю про силу, у цьому з карателем на даний момент ніхто не зрівняється, йдеться про вплив та довіру.

-На мене вказав айсир Аскель? - насилу згадала ім'я спадкоємця, його зазвичай називали світлим, ну в крайньому випадку милостивим.

-Чому ти так вирішила? - Даремові очі підозріло примружилися.

-Бо присутність спадкоємця імперії була дуже дивною у вашій обителі катів, до того ж з такого незначного приводу як найм. То я маю рацію?

Він не встиг відповісти, гучний белькочучий звук розірвав тишу.

-Здається це по нашу душу. – сухо сказав чоловік. - Швидко.

Він кивнув у бік стривоженої рептилії, я потяглася до меча, але почула окрик.

-Ні, все залишається тут.

З сумнівом подивилася на нього, як він уявляє собі битву без зброї, та нас через пару хвилин перетворять на решето, ну принаймні мене, в силі карателя та його здатності забезпечити собі захист я не сумнівалася.

-Чого застигла? Швидко у сідло.

Зрозуміла що на суперечки часу немає, застрибнувши в сідло чекала, поки Дарем усі речі кинув на червоний пісок, який тут же жадібно їх поглинув. Залишилися тільки сідельні сумки, щоправда вже без амулетів захисту, вони виконали свій обов'язок і зараз матово виблискували на піску.

Дарем застрибнув у сідло за мною, пустивши ящера в стрімкий біг.

-Хто це міг бути? - ледве не прикусивши собі язика запитала чоловіка, який міцно притискав до себе.

-Той, кому потрібна жриця, а не цнотлива дівчина для відкриття воріт.

-Навіщо я йому?
-Ти не хочеш цього знати. - Упевнено промовив Дарем, притискаючи мене ще сильніше.

Ми стрімко мчали пустелею, серце то завмирало від тривоги, то шалено билося в передчутті чогось непоправного.

-Не треба мене так притискати. - спробувала трохи відсунутися.

-Якщо послаблю хватку, ти впадеш. - попередив Дарем, припиняючи мої спроби.

-Я зможу втриматись. - наполягала, намагаючись знайти опору, що було непросто, оскільки сідло було розраховане на одну людину.

-Не зможеш, припини чинити опір і зізнайся в цьому хоча б собі.

Він мав рацію, мене і так підкидало при кожному необережному русі, і тільки рука карателя, яка міцно стискала мою талію, не давала мені впасти на пісок. Але якщо у нормальному одязі це ще якось можна було витримати, то зараз ситуація складалася вже за межами пристойності. Крізь тонку тканину я відчувала кожен вигин і опуклість його тіла, не сумніваюся що і він також.

-Потерпи ще трохи. Зовсім скоро зробимо привал.

Як виявилося каратель мені безбожно брехав, скоро все не наступало, проклята животина також не зменшувала темп, у мене від напруги тремтіли ноги і руки, м'язи буквально зводило, не кажучи вже про дупу, яка перетворилась на суцільну больову точку.

Зупинилися ми тільки коли сонце почало сідати за обрій, а попереду замаячили контури стародавнього міста. Ми справді дісталися Хісорана.

-В місто увійдемо вранці, зараз треба відпочити.

З сідла я вилетіла миттєво, Дарем навіть не встиг домовити. Ледве стримуючи стогін болю і кусаючи губи, повалилася прямо на пісок, благо він вже встиг охолонути.

-Ти справді дуже витривала дівчинка. - каратель сів поруч. Я ж тільки хмикнула, сприйнявши його слова як глузування. - Візьми.

Дарем простягав великий шмат хліба з сиром, і бурдюк з водою. З жадібністю вгризлася в ароматний м'якуш, на мить забувши про всі негаразди, каратель спостерігав за мною з легкою напівусмішкою.

-Чому ви не їсте? Ви не голодні? - ледве прожувавши запитала чоловіка

-Голодний, але мені поки що не можна.

-Чому? -  дивилася на нього не в змозі зрозуміти, було навіть соромно якось, може він мені останню їжу віддав, і зараз сидить облизується, бачачи, як я все це пожираю.

-Тому що я хочу тебе. - мало не заплющила очі від того, як хижо спалахнула його аура. Він говорив цілком серйозно, без знущання.

-Це неможливо. - відвернулася, аби не бачити цей божевільний голод.

Він як і будь-який маг живиться енергією, мені подібне було недоступне, у жриць магічний дар слабкий, ми можемо бачити лише справжню сутність людини.

-Ти все ще вважаєш, що твоя думка враховуватиметься?
Ледве не подавилася, він знову ставив мене на місце, показуючи різницю в положенні. Я повинна зробити все що він скаже, незалежно від своїх бажань.

-Ніч проведемо тут. - він стрімко підвівся, і дістав із сумки покривало, яке розстелив на піску.