Глава 16

Я сховала меч у ножни, фурія яка втратила чатину руки тихо підвивала осторонь, колисаючи покалічену руку. Жалості не відчувала, ця тварюка не замислюючись убила б мене. Карифа стояла на колінах, благаюче дивлячись на Дарема, жінка усвідомлювала що її життя в руках карателя, і тільки йому вирішувати чи прокинуться вони вранці.

-Не будь таким жорстоким, Дарем. - вона благаюче тягла до нього руки.

-Для тебе айсир шех Вілліріос. - він з презирством дивився на прекрасну отруйну змію, яка не замислюючись вжалить за першої ж нагоди.

Прекрасний білий замок здригнувся, підлога під нашими ногами пішла тріщинами, фурії різко зблідли, здійнявся галас. На їхніх обличчях завмер жах, з яким вони дивилися на головну гадюку. Вона злетіла з блискавичною швидкістю, підскочивши до карателя.

-Ти її випустив. - прошипіла Карифа, скалячи гострі зуби.

-Я не розумію про що ти. - простяг Дарем, навіть не спробувавши відсторонитись з гідністю витримав божевільний погляд пустельної діви.

-Ти випустив мою дочку, цього не можна було робити, ти ж знаєш. Вона перша дитина за сотні років, наша надія. - жінка ледь не рвала волосся на голові.

Злегка здивувалася від подібного прояву почуттів, і не одразу помітила як до мене підібралася одна з тварюк. Тільки відчула болісний укол під лопатку.

-Та щоб тебе варги зжерли. - з наруча в руку легко ковзнув ніж, в гостроті якого я вже переконалася, не те що ця повія, яка вирішила декоративним ножем проткнути міцну шкіру корсета. Хоча річ була зіпсована і це злило, мені золото не так просто дістається.

Вже зібралася і цій підправити кінцівки, як почула наказове:

-Стій.

Навіть не подумала зупинитись, ще не вистачало слухати хозяйку цього борделя. Мене збив з ніг пустельний вихор, через мить Карифа збивши з ніг, сиділа на мені.

-Ти вже одну мою сестру покалічила, за другу я вб'ю. - прошипіла вона мені в обличчя.

-Як мені страшно. - розтягла губи в глумливій посмішці, страшно дійсно було, ось тільки навряд чи я подарую їм можливість це побачити.

-Шльондра. - сказала вона перед тим, як її з мене зірвали і відкинули наче цуценя.

Навіть не встигла злякатися, як каратель уже поставив мене на ноги, прикривши своїм тілом. Я помітила як його очі спалахнули гнівом.

-Це була остання помилка, Карифа, відтепер ваша родина не полює. Я не повертатиму ваш дух.

Я спостерігала за тим, як старша фурія з тугою шепотіла.

-Ти не зробиш цього.

Чого він не зробить я не знала, і щось мені підказувало, що не захочу знати.

Дарем впевнено йшов до виходу, я слідом за ним. Нас оточувала цілковита тиша. Під темним небом на  свіжому повітрі, не отруєному благовоніями дів,  перетаптувався з лапи на лапу тільки один ящір.

-Ця маленька погань вкрала мого варга. - крикнула обурено, мене не бентежив факт крадіжки, мене дратував факт, що вона вирішила що може взяти його безкоштовно.

-Це ти випустила Фіріт? - обернувся до мене каратель, його голос не обіцяв нічого доброго, тому впевнено збрехала.

-Ні.

Він зміряв мене довгим поглядом.

-Брехати ти не вмієш. - Дарем застрибнув на тварину і простягнув мені руку, у мене не було вибору, крім як прийняти її. - Ти повинна знати, що у Фіріт вселений дух сім'ї, ти прирекла цих жінок на загибель.

Згадала юну дівчину, яка не хотіла стати заручницею хіті, подумала про те, скільки фурії залишили скелетів у цих безмежних пісках, і вирішила що не шкодую, ні крапельки.

-Значить туди їм і дорога.

-Ти жорстока. - протягнув Дарем і притиснув до себе, хоча просторе сідло дозволяло більше особистого простору.

-Не вам про це судити.

Ящір біг, чудово орієнтуючись у темряві.

-Що ти чула? - навіть крізь корсет відчула як жорсткі пальці сильніше вп'ялися в живіт.

-Коли?

-Не треба грати нітайрі, що ти чула з моєї розмови з Каріф?
Він був злий, це було зрозуміло за його напруженим голосом, і за залізною хваткою, яка тримала мене, не дозволяючи зрушити з місця.

-Те, що храмовники дісталися і до фурій, уклавши з ними договір.

Варто визнати ці фанатики не позбавлені логіки та розуму, адже жодному правителю не спало на думку співпрацювати з пустельними дівами, у яких чудові здібності до передбачення та спілкування з іншим світом, як вони самі кажуть – спілкування з духами. Правда і ціна їх послуги була непомірно високою.

-Це все?
-Ще те, що Латинія ослабла, і мабуть храмовники вкрали не тільки артефакт, а й самого імператора.

Почула гучний видих.

-Ти розумієш, що після твоїх слів я мушу тебе вбити? - сухий і холодний голос пройшовся по напружених нервах.

-Але ви цього не зробите. – відповіла впевнено.

-Чому ти так у цьому впевнена?
-Я вам для чогось потрібна. Який сенс тягнути жінку до пустелі, тим більше для такого відповідального завдання? Зазвичай у такі справи не вплутують найманців, тільки ближнє коло довірених осіб, або ж у крайньому випадку досвідчений найманець, але не дівчина. Я не перший день обертаюся в цьому колі, і чудово розумію, що мені б не доручили цю справу, якби не гостра потреба.

Дарем хмикнув, трохи послаблюючи хватку.

-І навіщо по-твоєму ти знадобилася імператорської сім'ї?
-Скоріш за все вам потрібна була саме дівчина, якась обов'язкова умова для проникнення в мертве місто. Тягти з собою айсиру незручно - сльози, істерики, ніякої підготовки. Нієру так само - не факт, що ви разом з дівчиною благополучно дістанетеся до місця. І тут така вдача - найманка, яка випадковим чином отримує дріб'язкове замовлення в столиці, за яке платять золотом. Це ж ви влаштували, чи не так?

-Ти напрочуд розумна дівчина, Касія. Ще важливою умовою була невинність дівчини, тож ти підійшла за всіма критеріями.

Мені залишалося тільки вилаятися крізь зуби. Хто б міг подумати, що мій страх перед інтимною стороною життя зіграє зі мною такий злий жарт. Якби знала,  або врахувала таку ймовірність, тієї ж ночі виправила б це непорозуміння. Але тепер я могла будти в впевнена в одному, Дарем не торкнеться мене поки не виповнимо замовлення.