Глава 15

 Нас вже зустрічали, привітно відчинивши двері білого, немов повітряного замку. На порозі нескромною шеренгою стояли пустельні повії, надто прекрасні, і тим самим найнебезпечні жінки, яких мені доводилося зустрічати. Вони повною мірою усвідомлювали свою владу над чоловіками, і користувалися всіма її благами. Мені було досить одного швидкого погляду в їхній бік, щоб помітити захоплення, з яким вони дивилися на карателя, здавалося ще трохи і вони впадуть ниць перед своїм господарем, ну або господарем їхнього тіла.

Рішучою ходою Дарем йшов трохи попереду, і цього разу навіть не зробив спроби мені допомогти спішитися. Вся його увага була зосереджена там, загубилася в прозорих тканинах які ледве прикривають тіла продажних дів, і не важливо що плата за їхні послуги - це життя.

Вони стояли не рухаючись - прекрасні, яскраві, закутані в різнокольоровий шовк, який водоспадом спадав до витончених босих ніг, темне волосся відбивало бліде місячне світло, настільки воно було гладким і блискучим, жовті сяючі очі примушували серце швидше битися в передчутті блаженства та хіті. Я чудово усвідомлювала, що поряд з подібними досконалими створіннями, я не більше ніж міль, яка випадково примостилася поряд з яскравим метеликом. Вони своїм існування немов давали зрозуміти, що ніхто не зможе перед ними встояти, наскільки б вірним не був чоловік чи коханець, від подібних їм не відмовляються.

Варто було Дарему ступити на першу сходинку, як прекрасні фурії майже одночасно радісно защебетали, немов він подолав невидимий бар'єр. Я мало не затиснула вуха руками, настільки гостро їхні голоси знаходили відгук у моєму тілі.

-Я все витримаю, я все витримаю. - подумки твердила собі, у мене немає права на програш, тим більше в цій битві.

Нас провели у велику залу, завалену подушками. Правда "нас" це голосно сказано, вели в основному карателя, я ж як прив'язана тяглася слідом, опустивши плечі і потупивши очі. Ось тільки на Дарема їхній щебет мало діяв, він був розслаблений, навіть голови не повернув, коли одна з дівчат у пориві не інакше як передчуття смаколиків притиснулася до його руки, лише трохи скривився.

Незабаром я зрозуміла, що всі десять фурій лише слабо відбивають красу однієї шикарної жінки. Вона піднялася з купи подушок, темна алебастрова шкіра блищала, як у випещеної кобили, зелені з поволокою очі дивилися на Дарема.

-Рада тебе знову бачити. - вона простягла дві руки, тягнучи чоловіка до себе в полон пухових подушок.

Каратель глянув на мене, він зняв з обличчя хустку, так що я чітко бачила іронічну посмішку, яка скривила губи ката.

-Відведіть дівчину в іншу кімнату. - не попросив, а наказав Дарем.

-Як скажеш. - проспівала жінка, лащачись до нього як кішка. - Фіріт, проведи її у кімнату відпочинку. - вона окинула мене зневажливим поглядом, так дивляться на бруд, який випадково причепився до дорогого костюма. 

Зовсім юна, єдина у цьому квітнику скромно одягнена дівчина, виступила вперед. Вона була невловимо схожа на породисту повію, яка зараз немов ліана вилась навколо карателя.

-Ходімо. - дівчина обережно торкнулася моєї руки, змусивши здригнутися і відвести погляд від чоловіка, який мабуть вирішив прибрати мене, щоб я не спостерігала їх розпусту. Хмикнула про себе, не дуже й хотілося. Коли ми йшли, відчула як гострий погляд чорних очей уп'явся мені між лопаток.

-Ви дружина змія? -з  щирим інтересом запитала дівчина. У ній ще не відчувався той магнетизм і порок, яким були переповнені інші.

-Слава богам ні. - відповіла засміявшись, настільки розвеселило це припущення. - Чому змій?

-Бо швидкий і отруйний, так мама каже. - відповіла вона безхітрісно, після чого схопивши за руку благаюче притягла до себе долоню. – Допоможіть мені, благаю.

Стільки запалу і гіркоти було в її голосі, що це мимоволі зачепило. Вона благаюче дивилася на мене палаючими, широко розплющеними очима.

-Чим? - запитала здивовано, щиро не розуміючи, чим можу допомогти.

-Допоможіть мені втекти.

Вирвала руку.

-Що за абсурд, фурії не тікають із сім'ї, надто небезпечно для них самих.

-Я прошу вас, пані. У мене скоро посвята, я не хочу стати як вони - одержимі духом хіті, вони приносять жертви на славу свого тіла. Я напівкровка, Карфі моя мати, моя кров відмовляється прокидатися, і вони вирішили провести ритуал пробудження, я не хочу.

В її очах застиг жах. Вона справді боялася як перспектив стати повноцінною фурією, так і свою матір.

-Ще раз питаю, чим я можу тобі допомогти?

-Дайте мені зброю, я бачила, у вас є. Вам же нічого не загрожує поряд із змієм. Він іноді приходить до матері послухати про що духи говорять, тому я чула про те який він сильний.

Я задумалася, мені нічого не заважало виконати її прохання, майже нічого. За просто так я не звикла щось робити, плата потрібна в будь-якому випадку, і не обов'язково золотом.

-Я дам тобі те що ти просиш, одразу після того як ти допоможеш мені підслухати про що там говорять. - кивнула у бік покинутого залу.

-Я не можу. - заперечливо похитала головою дівчина.

-Можеш. - промовила з натиском, дістаючи з халяви чобота довгий ніж, очі юної фурії блиснули.

-Добре, йдіть за мною.

Мені здавалося ми обійшли весь замок по колу, поки не опинилися в невеликій, всього на кілька кроків кімнаті. Звідси було добре видно що відбувалося в залі з подушками, де старша фурія мало не розпласталася на карателі, а він у цей час ліниво погладжував її стегно. Мене ж не було видно через щільну тканину, в якій було всього кілька отворів для підглядання.

-Це кімната для навчання. - тихо прошепотіла дівчина опустивши очі,  тим самим показуючи чому вона повинна була тут вчитися.

-Візьми. - простягла їй ніж, виконуючи свою частину домовленності. Вона брала його зі страхом та благоговінням.

-Мені не можна було брати зброю до рук, мати боялася що я розрубаю печатку, яка утримує мене тут.