Глава 14

Темрява настільки різко занурила нас у пітьму, що я навіть не одразу зорієнтувалась. Здавалося щойно був спекотний день, і ось нас оточує жалюча холодом ніч. А ще зневоднення давало ознаки, оскільки я бачила те, чого точно не може бути в цих безмежних пісках. У темряві промальовувався поки що не чіткий силует білого замку, оточеного оазисом пишної зелені. Пересохлими, потрісканими губами прошепотіла:
-У мене проблеми.

Я сказала це тихо, тільки для себе, намагаючись переконати свою свідомість що це марення від перевтоми, але Дарем почув і повернувся в мій бік, в його очах виблискувала магія, це означало що він бачить набагато більше за мене.

-Що таке? - у його голосі не було тривоги, лише беземоційна участь, так у перехожого що потрапив у біду, цікавляться чи все гаразд, при цьому точно знаючи що не допомагатимуть.

-Нічого. - буркнула, не збираючись ділитися з карателем плодами свого божевілля. Правда мене з'їдала цікавість, всі аристократи так поводяться зі своїми нібито нітайрі? Адже якщо поміркувати, і не замислюватися що це якимось чином стосується мене, то нітайрі повинні захищати, переживати за її безпеку, і точно не тягнути в пустелю, тим більше в мертве місто. Так, це дійсно так і є, але тільки якщо за всім цим не стоїть щось значно важливіше, ніж мені сказали.

-Я ж бачу, тебе щось турбує.

Мене турбує багато чого, насамперед сам каратель. Вголос сказала.

-Я бачу міраж.

Каратель подивився точно в той бік, де мені здавався казковий оазис.

-Це не міраж, це домівка пустельних фурій.

Мені одразу захотілося повернути свого ящера в протилежний бік, каратель збожеволів остаточно, мабуть сонце все ж таки гарненько припекло його світлу голову. Адже я тоді не сприйняла всерйоз його слова про знайомство з пустельними дівами.

-Ви у своєму розумі? - запитала його крізь зуби, я звичайно хотіла його позбутися, але ніхто не може гарантувати мені безпеку в такій близості до хижих створінь.

-Більш ніж, я віддаю перевагу зручному ліжку, а не піску і холоду пустельної ночі. - він натягнув повід своєї тварини, рівняючись зі мною. - Не знімай з обличчя хустку, очі весь час у підлогу, ти маєш показувати смиренність і покірність. І не варто засмучуватися якщо я буду з іншою жінкою.

Повторила про себе кілька разів - смиренність і покірність, подумки переконуючи себе, що й не через таке проходила. Одного разу довелося стояти навколішки перед господарем корчми, і тільки щоб дав теплий край хліба, торік зима була важкою, у тому числі для найманців, імператорська варта нас добряче ганяла.

Каратель пустив свого ящера бігти у весь опор, мій же слухняно пішов за ним, наче на прив'язі, підкоряючись волі сильнішого. Я не одразу побачила серед пісків обриси жіночої фігури, ледве прикритої безліччю шарів напівпрозорої тканини, настільки легкої, що навіть у темряві вгадувалися м'які спокусливі вигини жіночого тіла.

-Чоловік. - Проворкував грудний жіночий голос, варто було нам зупинитися порівнявшись з нею. – Сильний. - у її голосі почулася посмішка. – І знайомий.

-Радий бачити тебе, Анісо.

Треба ж як змінився наш кат, він трохи напружився, ровніше сів у сідлі, і ніби випромінював ауру владності, показуючи хто тут господар.

-Ми чекали на вас, Дарем.

Її голос зачаровував, так само як і об'ємні груди які мірно здіймалися. І це мене, жінку, тягнуло на неї дивитися, що ж говорити про чоловіків. Вони напевно калюжкою розтікалися біля їхніх ніг, але треба віддати належне карателю, він тримався і нижче підборіддя погляд не опускав.
-Невже?

Я чую сарказм у його голосі, і це в той момент, коли жінка старанно демонструє свої принади, при цьому своїм голосом ледве не доводить до слухового оргазму.

-Ходять чутки Дарем, пустельні духи заговорили.

Каратель кинув на мене швидкий погляд, і інтимно схилившись до фурії, з легкою хрипотою промовив.

-Ти розповіш мені наодинці про що говорять духи.

Здається тільки зараз мене помітили, очі фурії нагадували дорогоцінні камені, і тепле жовте світло, яке вони випромінювали в темряві, перемістилося на мене.

-Жінка? - у її голосі прозирало розчарування, і трохи сум.

-Вона не завадить нашому спілкуванню, - запевнив фурію каратель.

Злегка заспокоївшись, вона змахнула чорним, як смоль волоссям.

-Проїжджайте, вам шлях відкритий. - фурія розчинилася в пісках, наче її й не було.

Дарем стиснув поводи до скрипу шкіряних рукавичок.

-Тебе зовсім не турбує що я фліртую з іншими жінками?

Так ось як це називається, а я вже думала любовні ігрища намічаються.

- Та фліртуйте на здоров'я, тільки обережно, бо інакше можна таким заразитися. - простягла, виразно погравши бровами.

-Навіть якщо я візьму її у твоїй присутності, тобі буде все одно?

Від картини, яка виникла в моїй уяві стало дещо спекотно, я багато разів бачила тілесні втіхи, і навіть кілька разів на суперечку провела ніч у борделі, але ніколи не дозволяла своїй плоті взяти гору над розумом.

-Це буде ваше рішення. - подивилася просто у його очі. - І тільки вам вирішувати чи помилкове воно.

Він усміхнувся, хоча я тільки припускала, бо досі не бачила його обличчя.

-Ти до речі забула опустити очі, і потрапила під чари фурії. - сказав він наостанок, і помчав уперед.

Так от звідки було це почуття втрати, варто було фурії розчинитися в пісках, чортівка вганяє своїм виглядом і голосом у транс, зовсім як морські сирени, яких багато років тому знищили, що на мій неупереджений погляд було надто жорсткою мірою. Але торгівля мала розвиватися, а морські діви часто топили кораблі з цінним товаром.