Глава 13

Пустеля на перевірку виявилася справжнім пеклом, пісок забивався всюди, здавалося я навіть вдихаю не повітря, а цю розпечену добіла пустелю. Шкіра свербіла, рани боліли, вимагаючи негайної уваги. На ящерах виявилося вкрай незручно пересуватися, похитування при кожному їхньому кроці змушувало нудоту підступати до горла.

-Ти як?

Мені сонце остаточно в голову напекло, чи я справді чую турботу в голосі карателя?

-Добре .- промовила крізь стислі зуби, Дарем сказав що ми будемо без зупинки рухатися до заходу сонця, залишилося потерпіти не так довго, всього години чотири, не більше. Сонце поступово переставало нещадно припікати, і тепер сухий вітер намагався видути з нас залишки вологи, щоб перетворити на копчені, сушені до золотистої скоринки мумії.

-Ти не в порядку. - у його приглушеному хусткою голосі чулися наказові нотки.

-Що ви хочете почути? - у мене не було сил з ним сперечатися, всі пішли на те, щоб не впасти з твердої спини ящера. – Що мені погано? - посміхнулася, добре що і моє обличчя закриває хустка. - Не дочекаєтесь.

І увігнала в щетисті боки рептилії каблуки чобіт. Здається, я потрапила у вкрай чутливе місце, ящір видав утробний звук і погнав уперед.

-Стій. - тільки й встигла почути окрик карателя, помітивши як він накручує повід своєї тварини.

Я не хотіла зупинятися, тому пустила його у вільний галоп, здавалося тварина знає куди слід їхати краще за мене. Навіть пісок вже не так дратував, лише на задвірках свідомості відзначила як він змушує мружитися, щоб не пошкодити очі. Як виявилося відірватися мені не дали, і коли більша рептилія карателя нас наздогнала і щось невдоволено клокотала, мій ящір різко зменшив швидкість, а потім і зовсім зупинився.

-Навіть варги знають що з сильнішими сперечатися не потрібно. - докірливо простяг Дарем.

З ненавистю дивилася як він спішився, і неспішно, немов дражнячи, підійшов до мене.

-Злазь.

Спеціально зістрибнула на інший бік, не надавши йому сумнівного задоволення ловити мене.

-Підійди до мене, нітайрі. - забагато роздратування в такому незворушному зазвичай голосі.

-Я б віддала перевагу щоб ви називали мене нієра Касія. - мені різало слух це його “нітайрі”, наче все вже вирішено.

-А я б вважав за краще щоб ти слухалася з першого разу. - він сам обійшов ящера і став навпроти мене, надто близько, змушуючи тим самим нервувати. - Але не всі отримують що хочуть, чи не так нітайрі? - останнє слово особливо виділив, наче знущаючись.

-Навіщо ми зупинилися? - наскільки вистачало очей навколо був один пісок.

-Потрібно обробити рани, я не думав що вони принесуть тобі стільки дискомфорту.

Скептично подивилася на карателя, у нас була можливість це зробити в відносній зручності міста, але він вважав за краще зупинитися посеред пустелі, де будь-якої миті може напасти пустельний черв'як, дикий варг, і це вже не кажучи про істот, що мутували через магію.

-Знаєш що мені спадає на думку? - протягнув Дарем підходячи ще ближче, тим самим змушуючи відступити мене назад, рівно настільки, щоб було неможливо дістати при ударі ножем. Хоча за бажання він йому не знадобиться.

-Навіть не здогадуюсь. - скептично підняла брову, це єдине що він міг зараз бачити, очі та брови, власне як і я в нього.

-Що ти надто безпорадна для найманки. - ніби підтверджуючи мої слова, він швидким випадом схопив мене за руку, не даючи рушити. - Слабка.

Це була остання крапля, вихопивши ножа приставила до ненависного горла, він повинен відповісти за образи. Я можу пробачити його випади на адресу зовнішності, але не моїх навичок, які досі зберігали мені життя.

-Сховай кігті кішечка, поки я їх не вирвав. – у його голосі звучала явна загроза.

-Я сховаю, якщо дасте мені спокій.

-Це неможливо, нітайрі. - він трохи подався вперед, розрізаючи шкіру, і одним рухом вибиваючи ніж із рук. - Це вдруге, третього не буде.

-Залиште мене в спокої. - вимовила з натиском.

Він відійшов, правда тільки для того, щоб порившись у сідельних сумках дістати вже знайому мені мазь.

-Як я вже сказав це неможливо, що ти знаєш про нітайрі?

Знала я небагато, тільки те, що це рідкісне явище, можливо тому що магу потрібно спробувати кров пари, причому сильному магу, а пити кров першою зустрічної зазвичай аристократи відмовлялися, і найчастіше залишалися без нітайрі, подейкують що такий союз благословенний богами.

-Нічого – довелося зробити невтішний висновок.

Він передав мені бурдюк наповнений водою, бинти та мазь.

-Я вже зрозумів що ти не любиш коли до тебе торкаються, і зараз не час щоб привчати тебе. - не стала відмовлятися і швидко все згрібла. - Так от мало кому відомо, але моя мати була нітайрі батька.

Я зайнята тим що під пильним поглядом обробляла подряпини, намагаючись щоб у них не потрапив пісок, не одразу відреагувала.

-Хіба імператриця була вибором крові?

Імператрицю Латинії я пам'ятала погано, вона померла пологами, забравши на той світ і близнюків, яких їй так і не вдалося народити на світ. Айсіра шех Вілліріос була родом із північних земель, невеликого гірського князівства, і наскільки знаю з імператором вони зустрілися лише в день одруження.

-Моя мати не імператриця. - що ж, карателю вдалося заволодіти моєю увагою. - Моя мати була нітайрі батька, він зустрів її вже одружений, але навіть якби ні, це мало що змінило б. Я хочу донести до тебе одну важливу річ - нітайрі це не про кохання, це про силу спадкоємців. Кров обрала найкращу пару, здатну відтворити сильне потомство.

Мене мало не знудило після його слів.

-Тобто я для вас зараз племінна кобила?

-Зараз ти для мене найманка  яка виконує завдання, а ось вже після цього так, племінна кобила.

Усередині палала лють, і перш ніж гарненько подумати зло випалила:

- Тобто ви виродок імператора?

Чорні очі спалахнули злістю, його явно зачепили мої слова.