Глава 12

-Ми йдемо, прямо зараз. - каратель окинув мене прискіпливим поглядом. – На лікування часу немає, зробимо зупинку у пустелі. Доведеться йти самим, якщо вже загін карателів убитий.

Він першим зробив крок у відкритий дверний отвір, я ж окинувши прощавальним поглядом це капище поспішила слідом. Як виявилося викрадач притягнув мене назад до будинку самого Дарема, зараз у мене була можливість розглянути великий, в чотири поверхи особняк, з з'їденого часом та пісками білого каменя.

-І ви ще шукаєте винних? - запитала у чоловіка, який піджав губи. - У вашому домі, вашій фортеці коїться одним богам відомо що, і якщо судити по капищу, коїться давно, а ви про це не знаєте.

Міцно стислі кулаки і пряма спина вказували на крайню міру роздратування, каратель ледве стримувався аби мене не придушити.

-Я поки що не можу зрозуміти вашу цінність нієро Касія, але мій брат запевняв мене у вашій винятковості, не розчаровуйте мене.

Пролунало як загроза.

-Вам не подобається коли вам кажуть правду? - запитала, піднявши вгору брови.

-Мені не подобається коли з мене роблять дурня. - він зачерпнув закривавлений пісок, і заплющивши очі стиснув руку так, що заскрипіли рукавиці.

Я вперше бачила як ще недавно величний, величезний особняк розсипається на очах, перетворюючись на пісок, який зараз просочувався крізь пальці Дарема. У нього очі були заплющені, тому він не міг бачити, я ж майже одразу помітила чорну спіраль, яка закручувалася там де стояв жертовний камінь. Наповнений кров'ю і силою він не хотів бути похованим під піском, саме тому слід спочатку розколоти його, а потім уже знищувати все інше. Ось тільки подібною силою руйнування в нашій імперії міг володіти тільки один маг, який пройшов посвяту, сам імператор, іншим подібний рівень сили був недоступний, та й без жриць неможливо було набути сили, як власне і без поцупленого артефакту. Мені потрібно побачити колір аури карателя, просто життєво необхідно. Я знаю що він небезпечний, тільки потрібно визначити наскільки.

Вихор набирав обертів зло щерячись у наш бік, помітила як кулак мага стиснувся ще сильніше, ніби тримаючи в вузді потік дикої неконтрольованої сили. Пролунав потужний вибух, зіткнулися дві сильні стихії руйнування, зносячи все на своєму шляху, в тому числі і мене, я ж у свою чергу впала на карателя, який нарешті зволив відкрити очі, і то тільки коли кров з моєї розбитої губи почала капати на нього. . Він машинально злизав червону рідину з губ, і зіниця його і так чорних очей розширилися, зайнявши всю темну райдужку.

-Цікаво. - протягнув той, уваги якого мені хотілося найменше. Його губи повільно розповзалися в хижій посмішці. - Дуже цікаво.

Я вперше бачила у людини настільки голодний погляд, ніби він дорвався до чогось, що йому було не дозволено куштувати, але він це зробив і зараз не міг зупинитися. Він дивився на мене, як голодний пес на кістку.

На мене почала накочувати паніка, я відчувала як його руки починають стискатися наче залізні затискачі. Потрібно було терміново діяти, часу на роздуми не лишилося. Спробувала завдати удару в шию, з мого розташування це було зробити найзручніше і для супротивника болючіше, принаймні він повинен був розтиснути руки, мені вистачило б цього часу аби піднятися. Але цього не сталося, Дарем блокував удар, не роблячи при цьому особливих зусиль, що лякало ще більше. Це було вперше, коли мою атаку настільки легко відбили. Мені було страшно, надто страшно усвідомлювати, що він все зрозумів, я бачила це в його погляді. Моя проклята кров щось пробудила, щось дрімало до цього глибоко в підсвідомості мага.

Більше ніж самого почуття страху, я боялася бути беззахисною, а він мене саме такою і робить, слабкою, не здатною на протистояння. Зібравши залишки сили, завдала удару по руці, натискаючи на больові точки, намагаючись послабити хватку. У мене вийшло, всього на коротку мить, якої мені вистачило. Схопившись занесла ногу для удару, але Дарем спритно ухилився, роблячи підсічку і знову валячи мене на пісок. На губах карателя блукала посмішка, в очах творилося щось неймовірне - захоплення і передчуття чогось більшого змішалися в один небезпечний калейдоскоп.

-Досить. - крикнула якомога голосніше, старанно відпльовуючись від піску, і визнаючи свою поразку, принаймні в цій сутичці.

Чоловік перевернув мене, і заглядав прямо в мої зараз звичайні очі, на його губах зміїлася переможна усмішка, в якій не залишилося від колишньої холодності навіть сліду.

-Nin gwedia.

Мої знання в мертвій мові були дуже мізерні, в нас її вбивали в монастирі, змушуючи заучувати трактати. Так що сказане я зрозуміла одразу ж - моя пов'язана, та яка мені належить. Все це мені не подобалось.

-Dan gwedia. - відмовилася від його слів, вказуючи що я проти.

-І звідки бідна найманка може знати мову зниклого світу?

Він усе ще нависав наді мною, не даючи підвестися.

-Чула десь. - пробелькотіла, розуміючи що вже викопала собі яму глибше нікуди.

-Маленька нітайрі попалася.- з усмішкою промовив каратель, тим самим вганяючи мене в ще більший ступор.

"Нітайрі" - вибір крові, ту що маг вибирає в обраниці, ту до якої прагне його магія. Тобто він не розпізнав у мені одну із жриць ніти.

-Припиніть це. - мені він більше подобався зневажливий і холодний, тому що зараз мене лякала його передчуваюча посмішка, і сильні руки, які обхопили мої зап'ястя,які все ще кровоточили.

-Майже закінчив. - прошепотів він одними губами, але я його зрозуміла.

Ще хвилина і він відпустив мої руки, і навіть допоміг підвестися, тільки варто було глянути на зап'ястя і холодок жаху пройшов по спині. А каратель, той кого всі боялися і перед яким схилялися навіть власні брати, дивився на мене і посміхався. Дивною, незрозумілою для мене усмішкою від якої ставало не по собі, бо коли чудовисько так усміхається, це не на добро.