Глава 10

Ледве встигла вийти з порталу, як мерехтіння стало більш інтенсивним, і наступної миті просторові ворота з гучним звуком захлопнулись. Позаду мене нікого не було, Дарем не встиг пройти, і залишалося сподіватися що він цілий, а не був розірваний на дрібні шматочки у вирі просторової магії. Я перенеслася до величезного кам'яного залу, практично ідентичного попередньому, що наштовхувало на думку про належність цієї будівлі до імператорської сім'ї. Синторія вважалася нейтральною зоною, яка розділяла Латинію та спекотну Сангірію, і лише невеликий її шматочок межував з Хісорією, але цього було більш ніж достатньо, щоб сюди проникали істоти, понівечені залишками давньої магії.

Прямо переді мною лежало бездиханне тіло одного з карателів, чорна форма прямо вказувала на це, і я здається вже бачила цього мага у відділенні, саме він кидав мені в спину образливі слова. Відзначила широкі сліди пазурів, які без проблем прошили броню і перетворили внутрощі чоловіка на місиво з кишок та крові. Його очі, затуманені плівкою мерця, дивилися в стелю. Підійшовши до нього впритул, присіла пробуючи холодну шкіру, він мертвий вже не першу годину. Це означає, що істота яка його вбила, напевно вже зникла. Ось тільки як вона могла проникнути в замок, який добре охороняється, та належить одному з членів правлячої сім'ї. По спині пройшов холодок, інтуїція кричала про небезпеку, треба негайно йти не чекаючи Дарема, він напевно мене знайде, артефакт для стежки не дасть оминути його пильну увагу.

Довелося докласти чимало зусиль для того щоб відчинити двері, з того боку їх щось міцно утримувало, мені ледь вдалося протиснутися крізь вузьку щілину, і я змогла побачити причину. Мене оточували тіла, щонайменше дюжини карателів зі скривленими в муці обличчями лежали на кам'яній підлозі в калюжах власної блювоти. Кривава піна, яка зібралася біля рота, вказувала на отруту, яку швидше за все розпорошили в повітрі, на це ж вказували стіни, що покрилися чорною корозією. Зняла з пояса довгу хустку, яку планувала обв'язати навколо рота під час подорожі пустелею, і швидко обмотала обличчя, старанно закриваючи ніс та рот. Я не знаю чи діє ще ця отрута або ж вже вивітрилася. Напевно, спочатку цих бідолах отруїли, після чого в портальний зал запустили тварюку яка вбила зустрічаючого, і вивели портал з ладу. Це міг бути тільки свій, той хто добре знав внутрішнє планування замку. У мене мало часу, потрібно терміново вибиратися, якщо я маю рацію, то за замком швидше за все стежать, і могли помітити як портал все ж таки спрацював, хай і ненадовго.

Насилу знайшла хоча б одну кімнату з вікном, через близькість пустелі тут будували приміщення практично без вікон, у вітряні ночі часто намітало надто багато піску, не кажучи вже про бурі.

Вікно виходило у внутрішній господарський двір, і єдине що бентежило, це те,що воно знаходилося на третьому поверсі, а враховуючи чималу висоту стель це було дуже високо. Позаду почула виразне клацання пазурів, і більше не роздумуючи стрибнула, цілячись у віз з сіном для коней, які безхазяйно тинялися тут же, швидше за все всі жителі замку були мертві.

Опинившись на землі, намагалася не звертати уваги на біль у пошкоджених ребрах, які ще не встигли до кінця відновитися. Зараз, коли мене можуть живцем зжерти, взагалі було не до цього. Залізла на першого ж коня, вдарила його з боків підганяючи, у вікні з якого я тільки-но вистрибнула майнула постать у чорному плащі, з накинутим капюшоном

 Кінь мчав у весь опор, неважливо куди, головне якнайдалі від цього місця. Зупинилася тільки коли зрозуміла, що ще трохи та я перетну кордон Сангірії.

Невеликий будинок причаївся в пісках, на мене з побоюванням поглядав чоловік похилого віку і маленький, років семи хлопчик. Зстрибнувши з коня стиснула в руці меч, постійно оглядаючись пішла в напрямку будинку, я помітила там те, що мені зараз життєво необхідно. Я не планувала лякати місцевих, та й не вони потрібні мені були, а колодязь у них у дворі, напевно єдиний на половину міста.

-Я вас не чіпатиму. - крикнула латійською, але навряд чи вони щось зрозуміли, тут більшість розмовляли сангірською. Літній чоловік зробив крок уперед, маючи намір підійти ближче. Виставила руку у запобіжному жесті.

-Не смійте підходити. - я побоювалася, що пари отрути не вивітрилися до кінця, і їх частки могли осісти мені на одяг і шкіру, повільно отруюючи.

Старий кивнув сивою головою, показуючи що він усе зрозумів. Я ж побігла до колодязя, він був надто глибокий і дістати бодай відро води зайняло чимало часу. Зачерпнувши колючий пісок почала розтирати все тіло, поблизу не було щітки, тож доводилося викручуватися. Відчувши як відкриті ділянки шкіри починають свербіти зрозуміла що вистачить, і виливши на голову відро крижаної води трохи заспокоїлася. Мені потрібно зняти кільце-артефакт, щоб власною дещицею магії випалити заразу зсередини. Я це робила вкрай рідко, за відсутності свідків, але зараз немає іншого виходу.

Заплющивши очі щоб ніхто не помітив їхнього бірюзового свічення, поспішно стягнула кільце. Зосередившись на потоках сили які пронизували моє тіло, погнала їх з прискореною силою, випалюючи з вен всю заразу що встигла проникнути.

На плече опустилася важка рука в колючій залізній рукавиці. Ледве встигла назад надіти кільце на палець, коли очі заповнила червона пелена болю, в ніс вдарив смердючий гнильний запах. Мене наздогнали - та людина в капюшоні і тварюка, яка зараз дихала мені в обличчя, попереджувально ричачи.

До обличчя притиснулася ганчірка, просочена чимось солодкуватим, що змусило тіло обм'якнути, дозволити незнайомцю важко підняти себе і перекинути через круп коня.