Глава 9

Залишок ночі пройшов вкрай напружено, сон не йшов зовсім. Я не могла дозволити собі заснути в незнайомому будинку, тим більше в будинку свого недруга, а те, що айсир каратель не в захваті від моєї персони я зрозуміла чітко. Він мириться зі мною тільки за обов'язком служби, я навіщось йому потрібна. Якби це було не так, він би вже відкрутив мені голову, хоча б за те, що посміла вбити нієра Лореццо, я виразно бачила, як у його очах спалахнув гнів. Цей маг любив все і всіх контролювати, будь-яка непокора виводила його з себе. Судячи з його поведінки, він ніколи не працював із найманцями, інакше знав би, що ми рідко кому довіряємо настільки, щоб беззаперечно підкорятися. Зараз слідувати за карателем мене змушує лише страх, і варто визнати невелика доля цікавості.

Згадала його рвані злі рухи, коли він побачив напрочуд гарну нієру Лаліону, яка стояла під дверима і переминалася з ноги на ногу, як виявилося вона не послухалася його наказу і нікуди не пішла. Припускаю, що знайшовши дорогу до виходу, вона все-таки вирішила повернутися і влаштувати або істерику, або ж розправитися з потенційною суперницею, саме в цей момент я з Жоржем покидала кімнату. Очі ніри блищали від непролитих сліз, благаюче дивлячись на ката. Він завмер, розлючено дивлячись на дівчину, яку зовсім недавно вигнав з кімнати. Подолавши невелику відстань розгонистими, рваними кроками, схопив нієру за лікоть і втягнув до кімнати, супроводжуючи мене холодним темним поглядом.

-Вам вже час. - і зачинив двері прямо перед моїм носом.

У відведеній для мене кімнаті я з жахом дивилася на зручне та надто чисте ліжко. Ні клопів тобі, ні бліх, навіть шарудіння мишей чи щурів не чути. Білизна пахла чимось запашним, і скрипіла від чистоти, мені було навіть страшно лягати в ліжко, бо я востаннє милась десь з місяць тому, це задоволення дороге і не кожному доступне.

У результаті не роздягаючись, розтяглася на світлому килимі, який по м'якості не поступався пуховій перині. Я не зімкнула очей, і коли вранці голосно постукали в зачинені двері, охоче підвелася. За дверима стояла дівчина у форменій сукні, яка з посмішкою і нечитаним виразом обличчя простягала пакунок.

-Це наказав передати вам айсир Дарем. Я почекаю за дверима, як тільки одягнетеся, я проведу вас у малу їдальню. Якщо буде потрібна моя допомога кличте.

Акуратно розгорнула пакунок, боячись що там на мене чекає клубок отруйних змій, але побачила новий максимально закритий корсет із захистом для шиї. Сів він як влитий, немов друга шкіра, зручне шнурування збоку дозволило без проблем впоратися самій. Та й спритність напрацьована роками дозволяла мені без проблем справлятися навіть зі шнурівкою на спині, без чиєїсь допомоги.

Айсир Дарем сидів за круглим столом, навіть без повного обладунку, в одній сорочці та штанях він виглядав наче небезпечний хижак. Починаю думати, що краще б я сама дісталася Хісорії.

-Сідайте, нєра Касія.

Він вказав на стілець збоку від себе. Я б воліла сісти якнайдалі, але по суті вибору мені не давали.

-Ви завжди за стіл берете зброю? - його брови іронічно зігнулися, вказуючи на ще один невеликий ніж, який був прикріплений до перев'язі,яка зараз пустувала, меч поки що мені  не повернули, як власне і мій новий ніж.

-Ніколи не знаєш коли вона може знадобитися. - простягла з натяком, прямо вказуючи на наші далеко не дружні стосунки.

Він хмикнув, я навіть спочатку подумала що мені здалося, але ні, його губи справді кривила усмішка.

- Мила, наївна нієра, якби я хотів вас убити, мені було б достатньо клацання пальців.

Його самовпевненість дратувала, але не можу сказати що він вихвалявся без причини, я вже бачила як миттєво він вбиває неугодних, навіть не торкаючись них. Сам каратель перебував у піднесеному настрої, напевно коханка всю ніч задовольняла зарозумілого аристократа.

-Поверніть мені ніж. - вимогливо простягла руку, на яку подивилися як на щось дуже цікаве.

-Поверну, після сніданку.

За його наказом в кімнату вкотили невеликий столик.

-Сподіваюся ви віддаєте перевагу традиційному сніданку? - на його губах зміїлася тонка посмішка. Він насміхається наді мною, це було ясно як білий день. Якщо це гра, то в неї повинні грати як мінімум двоє.

Відкинувшись на стільці, закинула на стіл ноги взуті в чоботи, які з учорашнього дня не відрізнялися чистотою, занудливо простягла:

-Що ви айсир, я традиційно доїдаю недоїдки з вечері, і це якщо сильно пощастить. Буває що доводиться битися з собакою на заїзді за її ж кашу, але не переживайте, зазвичай я перемагаю.

Айсир Дарем уважно дивився на мої чоботи, на брудні сліди на тонкій білій скатертині, після чого підняв погляд на моє обличчя.

-Приберіть ноги, нієро, поки є що прибирати. - тепер його посмішка більше нагадувала оскал.

Повільно зняла кінцівки зі столу, побоюючись за їхню безпеку.

-Ви переходите всі дозволені межі. Я терплячий нієра, але не настільки, щоб дозволяти подібні витівки. - він підвівся з-за столу. -Сніданок закінчено.

У животі забурчало, протестуючи проти цієї заяви, але проковтнувши слину, яка зібралася в роті ледве я почула запах чудово просмаженого бекону найвищої якості.

-Чекайте мене тут.

Варто було йому покинути кімнату, як я почала піднімати кришки зі страв які все ще сходили парою. Бекон, смажені яйця, холодне м'ясо та сир. Накинулася на тарілки з завзятістю зголоднілої вовчиці, у мене вже пару днів не було можливості нормально поїсти, хіба що тільки випити.

-Я казав почекати, а не жерти.

Каратель повернувся занадто швидко, в результаті чого застав мене з насолодою жуючу смужку бекону, через що по підборідді стікав жир. Згодна, для шляхетного айсира картина відразлива, а от для голодного найманця викликає заздрість.

-Ви сказали що їсти не будете, я ж не настільки гидлива. - сказала все ще пережовуючи.

Дарем нічого не відповів, тільки зміряв зневажливим поглядом, до якого у мене вже формувався імунітет.