Глава 6

-Нієра Касія ви знайомі з нієром Лореццо? - чоловік торкнувся моєї руки, обпикаючи дотиком.

-Що? - відсмикнула руку, старанно пригнічуючи інстинкт самозахисту.

-Я запитав чи знайомі ви з нієром Лореццо? - очі карателя злегка світилися в темряві.

Старанно перебирала у голові всі знайомі імена. Пам'ять у мене була добра, тож згадувати довелося довго. Однак завдяки своєму вмінню все запам'ятовувати, не знаєш що саме може стати в нагоді, іноді дрібна деталь це запорука успіху у складній справі, я змогла з упевненістю відповісти:

-Ні, він точно не з наших клієнтів.

Дарем шех Вілліріос задумливо дивився перед собою.

-Я впевнений, що ця людина добре вас знає, інших причин для її ультиматуму я не знаходжу.

Мірний стукіт кінських копит по гравію заспокоював, змушуючи розслабитися, втратити пильність, чого я не могла собі дозволити.

-Вам можуть ставити ультиматуми? - спитала здивовано, настільки неймовірно це пролунало.

-Як не сумно, але в цій ситуації так.

-І в чому полягає ультиматум?

-Ви наодинці розмовляєте зі злочинцем, ніякого прослуховування, ніякої магії. Він розкриває вам місцезнаходження артефакту та активатора, після чого ви передаєте цю інформацію мені.

-Ви настільки впевнені у мені?

-Я настільки впевнений у собі.

Його губи скривила усмішка, від якої навіть у мене по спині пройшов холодок, очі випромінювали крижаний спокій.

Екіпаж загальмував якраз вчасно, я була не готова вступати в нове словесне екіпірування, знаючи що переможцем з нього не вийду.

Незважаючи на пізню годину, відділення карників жило повним життям. Всі були до огидного бадьорі, і на своїх робочих місцях.

-Ви взагалі відпочиваєте? - невдоволено пробурчала, вилазячи з екіпажу. Мені все більше здавалося, що після завдання я відкину ноги, якщо мене не вб'ють загнуся сама, як загнаний кінь.

Моє питання залишилося без відповіді, я удостоїлася лише докірливого погляду.

-Йдіть за мною.

Дарем ішов попереду, перед ним всі розступалися, чемно схиляючи голову, але при цьому примудряючись коситися на мене. Каратель пройшов у темний підвал, від якого тхнуло смертю і кров'ю, мені ці запахи були надто добре знайомі, тому я могла їх спокійно ігнорувати. Звикла, як страшно це не звучало. Життя найманця часто пліч-о-пліч йде зі смертю, і ніколи не знаєш, можливо вона обжене тебе за наступним поворотом, і ти потрапиш прямо в її міцні обійми. Мені поки що вдавалося їх уникнути.

-Нієр Лореццо знаходиться за цими дверима, я чекатиму вас нагорі. - напевно на моєму обличчі застигло німе питання, бо каратель додав. - У мене занадто гарний слух, тому для того щоб виконати умови, мені потрібно бути подалі.

Рішуче відчинила двері, і застигла під гнітом спогадів, які ринули варто було побачити прикутого до стіни чоловіка. Мені знову сім років, я все пам'ятаю начебто це було вчора, навіть лекцію матінки Агати про те, що нам не слід йти далеко за стіну, ніхто не повинен нас бачити, ми чисті діви, і залишимося такими до самого обряду, правда якого саме нам не встигли сказати.

І ось я зі зростаючим жахом лежу на мокрій траві, бачачи вдалині заграву від вогню, який охопив нашу домівку, чую крики закритих у стінах храму черниць. Чоловік у брудних та добротних черевиках стискає шию Надін, вона хрипить, очі закочуються. Ще двоє дівчаток лежать поруч зламаними ляльками.

Зараз переді мною оживше жахіття. До його обличчя було щось пришите, тільки зараз розумію. І це щось грубо зірвали, бо нитки стирчать у різні боки, та відкрита рана кровоточить. Він одягав чуже обличчя, з жахом розумію. Ходили чутки що храмовники рідко застосовували цей варварський спосіб щоб сховатися, і зараз переді мною живий доказ.

-Маленька Дінь. - прохрипів ледь чутно мій кошмар, а мене пересмикнуло від огиди.

Так у дитинстві мене називали дівчата, скорочуючи моє повне ім'я Динарія, Касією я стала згодом, після того як вижила.

-Ви мене з кимось плутаєте. - у несвідомому страху озирнулася довкола, перевіряючи чи справді нас ніхто не чує.

Пролунав хрипкий сміх, з розірваних губ чоловіка сочилася кров.

-Боїшся, маленька Дінь? - він злизав кров. - Правильно боїшся.

-Звідки ти дізнався?

Насилу придушила бажання вирвати йому язика, він не встиг нікому розповісти, отже повинен замовкнути назавжди. У горлі пересохло, спробувала проковтнути жовч, яка наповнила рота. Камера осяяна приглушеним світлом факелів які ледь чадили, стала тісною і задушливою. Голова в'язня звисала на груди, і тільки часте, неглибоке дихання говорило про те, що він досі живий. Його забили ледве не до смерті, і я отримала від цього нездорове задоволення.

-Це був не я. - ледве розчула хрипкий шепіт.

-Не потрібно брехати, я тебе бачила, ти їх убив на моїх очах.

-Це був не я. - він зробив глибокий вдих і продовжив. - Я був під чарами, мене змусили.

Уважно придивилася до чоловіка, і тільки зараз помітила, що багато травм застарілі, такі що вже встигли зарубцюватись. Очі втратили свою яскравість, і зараз були практично безбарвними, руки в кайданах вивернуті під неприродним кутом, їх зламали, причому давно.

-Я знав що ти жива Дінь, я відправив до тебе свою сестру, щоб вона допомогла тобі.

У спогадах спливла оглядна жінка з приємними рисами обличчя, вона знайшла мене на руїнах монастиря, і саме вона допомогла дістатися міста і відвела до найманців, які не дали померти з голоду.

-Хто це був?

Надсадний кашель роздирав кволі груди бранця.

-Рада ... - Кашель не давав йому говорити. - Рада дванадцяти, у них є маги.

Це звучало як цілковите безглуздя, швидше на землю обрушаться небеса, ніж храмовники працюватимуть з магами, особливо рада дванадцяти.

-Цього не може бути. - відповіла якомога твердіше, бо не хотіла вірити у щось подібне. Коли воєдино поєднуються фанатизм храмовників і божевілля магів, виходить вкрай небезпечна суміш.