Глава 5

-Ти впевнена, що варто це робити перед завтрашнім днем?

Гаррет з сумнівом дивився на мене, я вже ні в чому не була впевнена, але відмовляти собі в задоволенні не збиралася.

-Традицію порушувати не можна. - твердо сказала, поставивши крапку у суперечці.

Все почалося з того, що отримавши гроші за замовлення, Гаррет почав скиглити, що відзначати вдале завершення справи зараз не з руки. Та й перед моїм важливим завданням краще відіспатися.

Я ж була категорично проти скасування наших традицій, вони для того й існують щоб їх підтримувати. До того ж хто знає коли мені випаде можливість знову випити чудового елю, або не скисшої браги.

-Каратель буде тобою незадоволений. - навів він останній аргумент.

-Якби мені була справа до того що скаже його світлість, я б і на справу сьогодні не пішла.

Кінець суперечки був передбачуваний, ми сиділи в таверні старого Живаря, в якій незважаючи на її затрапезний вигляд подавали найкращий ель у Латинії, і будь проклятий той хто вважає інакше.

-О, і недоторкана Кас тут.

У таверну увійшов ще один найманець з клану "Примарні псів", ті ще виродки, які бралися за найбрудніші замовлення. Чоловік підійшов ближче, і спробував покласти мені руку на плече.

-Шарід, або ти прибереш руку і спокійно сядеш, або ж я відріжу тобі пальці.

Здоровий, на дві голови вище за мене мужик, гидко засміявся і грюкнув по барній стійці, привертаючи увагу господаря.

-Налий мені пива, та побільше.

Живар підозріло подивився на найманця.

-А гроші в тебе є?
-За це не хвилюйся. - він кинув гаманець із монетами на стіл. – Я сьогодні дохідну справу завершив.

Значить когось замочив, “Примарні пси” часто брали замовлення на вбивство.

-І недоторканій Кас налий чого-небудь, може розтане холодна баба.

-Швидше твоя голова трісне, ніж вона розтане.

Гаррет злісно поставив кухоль на стіл.

-Я й сама можу. - обсмикнула друга. - Відвали Шарід, останнє попередження.

Найманець не прислухався, його лапа схопила мене за плече і з силою розвернула до себе. Наблизивши впритул свою харю до мене, видихнув обдаючи смердючим диханням.

-Ну ж бо Кас, один поцілунок.

Вже роззяв пащу, але пригальмував, відчувши на шиї холод сталевого клинка.

-Я попереджала.

Перехопила його руку, і швидким рухом відрізала два пальці. Шарид завив:

-Шльондра, вб'ю.

Він з диким риком і шаленими очима почав підводитися. Не чекаючи поки його туша нависне наді мною, підскочила перша вихоплюючи меч.

-Це ми ще подивимось.

За моєю спиною піднімалося хвилювання, напевно вже ставки роблять хто-кого.

-Мені тридцять відсотків. – кинула за спину. Шарид програв у той момент, коли гнів узяв гору, вбивати треба на холодну голову.

Він широким помахом заніс меч, сподіваючись розполовинити мене одним ударом. Я не рухалася з місця, чекаючи коли він піде в наступ, щоб підпірнувши розпороти йому черево. Розвагу перервав зарозумілий, холодний голос.

-Досить.

Такої тиші в таверні ніколи не було, чувся тільки звук жиру капаючого у вогонь з величезного кабана, якого засмажували в каміні.

Шарид звалився як підкошений, здавалося з нього випили все життя одним ковтком, знекровлені губи зкривились у беззвучному крику. Таке міг зробити лише певний маг, і наскільки всім було відомо каратель до них не відносився. Або всі помиляються, зробила невтішний висновок.

Повернулась до похмурого чоловіка, на якому було бойове вбрання, він сьогодні певно спати не збирався.

-Наш договір набирає чинності лише завтра. Що вам потрібно?

Дарем шех Вілліріос гидливо окинув поглядом присутніх.

-Ви йдете зі мною.

Каратель не питав, а лише констатував факт. З такими як він не сперечаються, принаймні якщо хочуть жити. З тугою подивилася на невелику купку мідних монет на столі, розуміючи що мені вони не дістануться.

На вулиці нас наздогнав рибний сморід причалу.

-Як може дівчина перебувати у подібному місці? - губи карателя скривилися, коли повз нас похитуючись пройшла Енні. Щось сьогодні її не поспішають знімати.

- Тобто те, що дівчина йде випити в таверну робить її негідною? - спитала, ховаючи меч  і краще закріплюючи перев'язь на поясі.

-Це безперечно тривожний знак.

Дарем попрямував до екіпажу, який чекав біля таверни.

-Пощастило що я не дівчина. - перехопивши його здивований погляд, додала. - Я найманець, айсир каратель.

-Сумно що ви так вважаєте. - Він окинув мене поглядом і заліз усередину карети. - У цьому ваша слабкість, ви повинні усвідомлювати вразливість свого становища.

Захотілося в нього плюнути, але я розуміла, що швидше за все це буде останнє що я зроблю в цьому житті. Тому мовчки сіла навпроти.

-Навіщо я вам знадобилася?
Навряд чи він шукав би мене просто так.

-Ми затримали одну людину. Він сказав, що буде розмовляти тільки з вами.

Здивовано подивилась на карателя.

-Чого це раптом?

Він дивився пильно, не зводячи з мене уважного погляду.

-Я токож задаюсь цим питанням.