Відверта розмова

За вікном було хмарно – як і на душі в Тріни.

Дівчина сиділа на ліжку, до якого був підсунутий маленький журнальний столик. На столику лежали листи паперу та маленький записник з алхімічними нотатками. Поруч стояв графін з рідиною лимонного кольору й наполовину спорожнілий стакан.

Свого часу Міра розповіла їй про тонізуючі еліксири, які готували алхіміки Підземелля, і юну травницю це зацікавило. Вона не мала інгредієнтів, якими користувались темні, тож підійшла до справи хитріше: взяла пляшечку енергетичного напою з одного з сухпайків, якими вони харчувались, подорожуючи Нічийними Землями, а вдома – розклала його на складники. Лабораторія у клановій резиденції Гібіскусів цілком це дозволяла.

До створення нового напою Тріна підійшла творчо й з долею винахідливості. Приготована нею суміш поєднувала базові складові тоніка з класичним рецептом заспокійливого зілля – в результаті вона мала подвійний ефект: трохи бадьорила й водночас – втихомирювала розбурхану свідомість.

Саме те, що їй зараз потрібно.

Зазвичай рум’яне обличчя дівчини було блідим, під очима залягли мішки й відчувалась ледь помітна припухлість. Косметична мазь прибрала наслідки сліз та недосипу – але не повністю.

Вона намагалась відволіктись та забути про недавню розмову з Торвальдом, та виходило кепсько.

– Чом заджунджурилась, мій медовий пряничку?

Двері до кімнати (які вона з вечора точно замикала) нечутно прочинились – і всередину, мило всміхаючись, увійшов… Звісно ж, Дзен. А ви про кого подумали?

Увійшов з того самого коридору, в якому, за його ж словами, понатикано стільки засобів захисту, що… багато, коротше.

Тріна втомлено поглянула на нього.

– Знаєш, в мене вже навіть сваритись на тебе немає сил. І з тієї ж причини – не питатиму, як ти цього разу сюди потрапив.
– Та як-як, – найманець знизав плечима. – Там боком, там підскоком, там приставним кроком… Ач, систему вони переналагодили. Зараз оця ваша система, – його голос став більш тихим і вкрадливим, – потужна, як лінкор “Незламність” на рейді Львівського порту… Вважає, що над північним крилом будівлі літає віверна. Ото магомехам буде веселуха!
– Позбав мене від подробиць, – зітхнула дівчина. – І від своїх дурних жартів заодно.
– Та що сталось-то? – здивовано й вже трохи серйозніше запитав Дзен. – Поділись, булочко – раптом я зможу чимось зарадити.
– Батечко Торвальд стався, – похмуро вдіповіла Тріна. – І ти тут нічим не зарадиш, – вона раптово змінила тему. – До речі, Міру недавно бачила. Завітала до нас…
– А, потужна й незламна леді Темноцвіт! – зрадів горянин. – І як в неї там справоньки? Тільки не кажи “як злівоньки, так і зправоньки”, бо це моя фраза.
– Тобто, тебе навіть не хвилює, як вона тут опинилась? – травниця здивовано здійняла брови. – Хоча… Чого це я. Мабуть, таки не хвилює. Нормально в неї… “справоньки”. Шукала щось у нашій бібліотеці. Я їй, звісно, не відмовила.
– Цікаво, – замислився Дзен. – Що ж вони там знов надумали? І високородний зі мною недавно зв’язувався, сувої якісь просив відшукати… Але, – зазначив він, – я поки не став. Тільки-но запідозрив, що в тебе щось негаразд – так одразу й примчав сюди.
– Це дуже мило, – сухо промовила Тріна. – І я не маю жодного уявлення, що вони надумали. Мені зараз, як би, не до цього… Не метушись, Дзене. Присядь. Зілля, он можеш спробувати… Воно смачне й корисне. Стакани у шафі, – вона натягнуто всміхнулась. – Не бійся, це не отрута.
– О, з твоїх рук я прийняв би й отруту! – надміру патетично відповів найманець. Але таки послухався: узяв чистий стакан, присів поруч і налив собі трохи лимонно-жовтого напою. – Смачно, – оцінив, відсьорбнувши. – Майже як кава на ОККО у Костянтинівці.

Тріна зміряла його уважним поглядом.

– Слухай сюди, МакДугал. Або ти перестаєш сипати оцими виразами, які ти невідомо звідки береш і яких ніхто, крім тебе, не розуміє – або БЕРЕШ І ВСЕ ПОЯСНЮЄШ! Я ще якось терплю твоє нав’язливе бажання називати мене “булочкою”, “пиріжечком” чи іншими солодощами. Ніколи не думала, що звикну до такого – але це десь навіть мило. Хоча й дивно. Проте оці твої словечки – це вже занадто! Второпав?!
– Це дуже довго пояснювати, – Дзен спробував ухилитися від теми. – Може, колись…
– Ні, не “колись”, демон його забирай! – підвівшись з ліжка, дівчина суворо вперла руки в боки. – Знайди час – і поясни. І про це, і про свою поведінку. Ти з’являєшся, коли тобі заманеться, звалюєшся без попередження, мов сніг на голову, потім – зникаєш… Змушуєш мене то перейматись, то чекати, то – відверто ненавидіти тебе… Який сенс в усьому цьому, Дзене? Чому ти це робиш?
– Бо я кохаю тебе, – просто й буденно відповів найманець, теж підводячись.

Щоки Тріни залились густим рум’янцем.

– Дурне… – прошепотіла вона. – Хто ж так освідчується? Взяв отак і ляпнув, без жодної підготовки…

І – вже зовсім ледь чутно – додала:

– Я теж тебе кохаю…

Вона ще пару секунд дивилась на нього – а потім, не кажучи більше ні слова, притягнула до себе й поцілувала.

Цього разу вони не стримувались. Поцілунок був пристрасним, жагучим та з терпким присмаком нетерплячості. Долоні Дзена опинились на Тріниній спині, ковзнули нижче… І по ним він одразу ж і отримав.

– Руки! – насилу відірвавшись від його губ та тяжко дихаючи, прошепотіла дівчина. – Не можна, Дзене! Не тут і не зараз…
– Трясця, та коли ж вже можна-то буде? – хрипко промовив він. – Ти мене з розуму зводиш, мала!

Тріна рішуче відсторонилась. Перевела дихання.

– Усьому свій час! – суворо промовила. – Я й так занадто ризикую, спілкуючись з тобою. Батечко Торвальд вже починає щось підозрювати…

Дзен поглянув на неї, примружившись. На його обличчі з’явилась бешкетна посмішка.

– Слухай, а давай втечемо? В мене й план є, в разі чого.
– Геть здурів?! – Тріна притулила палець до його губ. – Навіть не здумай в цьому домі згадувати про таке! Тут стіни мають вуха – і це не перебільшення.
– Гараздоньки, – найманець, здавалось, анітрохи не знітився. – А в якому домі – можна?
– Я днями буду в міській бібліотеці, – подумавши, відповіла травниця. – Мені потрібні деякі книжки з зіллєваріння, яких в нашому клановому сховищі немає. Правда, я буду з супроводом, як завжди… Але ж вони в мене за плечем не стоятимуть. Як пройти туди непоміченим – ти, гадаю, придумаєш.