Частина 7 «Проблема, що наростає»

1

Події розвивалися з надзвичайною швидкістю, ніби на перемотці кінострічки. Не встигнеш оком змигнути зайвий раз, як людські долі та життя змінюються до невпізнання. Для Джона світ, власне кажучи, набрав понівеченого, розмитого вигляду, наче він перебував під водою. Він не орієнтувався у просторі. Час плив у нього перед очима. Виникла певна дезорієнтація з легкими нотками контузії. Він не чув тих криків, що відлунням охопило шкільне подвір‘я, безконтрольно вириваючись з надр рота Стівена. Не чув стражденного плачу та звуків, що їх видавав Стівен, чи точніше буде сказати, – те, що від нього залишилося.

     Друзі все намагалися врятувати свого побратима, який від одного удару зліг немічним. Бетон забарвлювався новими фарбами, що витікають з голови хлопця, незважаючи на сильний дощ, краплі котрого повинні були всяко омивати тіло постраждалого, проте погано виконували свої обов‘язки. Цей, на перший погляд, простий удар, виявився для Стівена фатальним.

     Аманда загорнулася ближче до грудей Джона, як мале, понівечене, голодне і змокріле кошеня горнеться до усіх, хто виявив щодо нього турботу і ласку. Тонка цівка крові вибиралася з її рота на поверхню, неначе монстр який. Темна із присмаком заліза, кров проступала блідим личком дівчини, стікаючи курткою Джона крутими патьоками до бетону. Крім крові, Аманда не шкодувала і сліз, що котилися, зрошуючи природну вроду, немов прокльони. А ще цей несамовитий вереск від болю, що скував тіло дівчини. Вона ревла так, надриваючи голос, що, здавалося, в усіх, хто тієї миті перебував поряд, – луснули барабанні перетинки у вухах. Її відлуння підхоплював поривчастий вітер, жбурляючи його й приглушуючи від сторонніх вух. Джон всіляко намагався заспокоїти її, не усвідомлюючи, що тут діється. Усе було загорнуте пеленою, неначе їх хтось помістив до бульбашки. Схоже, і йому знадобилася допомога.

     В якійсь науковій книзі (а їх він прочитав не мало) Джон з’ясував одну цікаву річ, як на його ще несформований одинадцятирічний розум: якщо випадково вилетить постійний зуб у дитини, в котрої нещодавно іще були молочні, – незабаром ротом поповниться ще одним, постійним зубом, на місці, звідки зник попередній. Ось таку дивовижу він прочитав і був готовий заприсягнутися, що це неправда, доки Джері не підтвердив цієї версії. Аманді досі десять, можливо, у неї ще є шанс відновити красу у роті, без втручання лікарів. Принаймні, Джон не чув про методику вирощення зубів спочатку у ротовій порожнині дорослої особи.

     На якусь мить Джон повірив був у невагомість, що крім нього й знівеченої Аманди більш нікого немає поряд. Дощ втратив свою інтенсивність. Вітер вже не так сильно пронизував нирки, крізь щілини подертої куртки, а люди раптово вимерли усі водночас, як під час глобального апокаліпсису. Все життя завмерло і хлопцеві здалося, що його серце теж перестало в грудях пульсувати. Дихання уповільнилося втричі. Він втратив відчуття реальності, і єдиним справжнім почуттям залишилося тепло, яке випромінювала мініатюрна брюнетка.

     Але довго так тривати не могло. Занадто все легко і просто, як для понурого життя, отож бо й воно невдовзі далося про себе чути. За кілька хвилин на горизонті вигулькнули три рівні постаті з неприхованою тривогою, вперемішку з впевненістю в очах, та у чорній формі. Спереду, на правій грудній клітці висіла липучка, така ж, як на спині, де білими ошатними буквами по чорному вказувалася посада цих осіб. Це були шкільні охоронці. Мабуть-таки камери спостереження, що їх вивісили мов сміття по кутах школи – дійсно робочі. Молодики, загорнені у чорній формі, спершу намагалися вияснити в чому проблема, та з п’ятьох приголомшених підлітків іноді буває важко витягнути інформацію. Одні були налякані і не могли говорити, бо ж перебували у шоці, який скував їхню мову. Інші плуталися у свідченнях, а треті були безпосередньо постраждалими. Не довідавшись нічого, охоронці кинулися надавати постраждалим допомогу. Перший – найстарший, мабуть, найдовше пробув на цій посаді, керуючись широким досвідом, вирішив допомогти бідному Стівену. Він зняв із себе дощовик, склав мокру одежину у дві частини і підстелив її під скривджену голову підлітка, після чого обернув її набік, щоб хлопець не подавився власним блювотинням і наказав друзям хлопця, що обступили його своїми знавіснілими тінями, – відступити. Другий, молодик з огрядними, гарно причесаними вусами домігся перемовитися з Амандою. Він вручив бідній дівчині цілий пакет сухих серветок, а також здобув лід у ближчому кафе, щоб втамувати біль та зупинити кровотечу. Третій викликав карету швидкої допомоги. Він все ще плекав надії вичавити із трьох бандюг кілька слів, та було марно. Усі вони дивилися винятково на свого друга, щосекунди дивуючись його поведінці. Десь, глибоко в душі вони усвідомлювали, що коїться, однак не хотіли вірити в це. Люди завжди прагнуть почути правду, але не завжди готові до неї.

     Джона відвели в сторону, а трійці друзів принесли води. І все це шоу відбувалося, звісно, під стрімким дощем, котрий і не мріяв призупинятися, а лиш посилювався, ніби цинічно насміхаючись із слабкості та вразливості людей.

     Минуло близько семи хвилин, коли вантажівка, розмальована у червоно-білі тони, з миготливими сигналами приїхала на подвір’я школи. Лікарі одразу зробили Стівену ін’єкцію, і коли того перестало тіпати – перенесли на ноші й завезли до машини. Затим взяли з собою того самого охоронця, що надав пмд Стівену і попрохали друзів хлопця, щоб ті сповістили сім'ю Стівена про ситуацію. Аманду посадовили неподалік від Стівена і теж повезли до лікарні. Самих друзів та Джона відвели до кабінету охорони, де допитували про дану ситуацію детальніше, проте ніхто нічого не зумів із себе видавити. Джон був наче спаралізованим, а Денні, Деррік і Ксав'єр так перелякалися побаченого, що за кожним словом сильно заїкалися і майже нічого не змогли путнього розповісти. Саме так, під пануванням сильного дощу, Джон з Амандою не змогли розгледіти обличь тих велетнів, що трималися за свого ватажка. На відстані десяти метрів їм ввижалося, буцімто це старшокласники, хоча насправді виявилися їхніми однолітками. Охорона вирішила дати їм спокій.