Частина 1 «Проблема, за якою тягнуться наслідки»

1

Щоб оцінити дорогу, треба її пройти1

Він виповз весь засапаний на крутезний пагорб, весь у червоних тонах. Здавалося, його облили червоною фарбою з голови до п'ят, та ні, це була кров. Темна, густа, чужа і його кров. І куди не поглянь – всюди неквапливо скочувалися товсті краплини крові. Він протер кривавими руками очі, щоб мати змогу щось розгледіти. У роті відчувався присмак заліза. Одразу після того, він спорожнив шлунок прямісінько собі під ноги, вивільнивши весь сніданок, обід та вечерю. 

       Його очам відкрилося видовище темного, мертвого міста, вкритого пеленою руйнації і хаосу, як в апокаліпсисі. Велетенські будинки валилися на очах, обсипаючись великими шматками, що видавали потужний гуркіт і вібрацію. Машини були вщент зруйновані, не маючи ні найменшого шансу на виживання. Декотрим поталанило більше й вони іще зберегли свою овальну чи прямокутну форму, а від деяких зосталися лиш декілька деталей, як на згадку про автомобіль. Уздовж дороги тягнулися величезні, гострі уламки будівлі, навіюючи жаху на людей. Електричні стовпи безтямно повалилися або ж добряче похилилися, торкаючись вістрями землі. Вцілілі світлофори безперервно миготіли жовтогарячим забарвленням. Зруйнований асфальт, котрий тягнувся на пагорб, і круто впадав униз, – був пощерблений, неначе друшляк. А ті ями, які утворилися на дорозі, – приховали в собі велетенські шматки гострого скла, утворюючи ніби своєрідну пастку. Не зобачиш вчасно такої діри і можеш забути про ступню або ж про ногу цілком.

       Видовище справило на Аарона неабияке враження, обвиваючи й так понівечену душу масою адреналіну. Він озирнувся довкола, щоб оцінити навколишнє середовище. Складалося враження, наче він потрапив у серце пекла, оскільки все довкруж нього загорнулося у ковдру яскравого полум'я. Чорний дим тягнувся широкими смужками до зоряного неба, де місяць волів би заховатися за масою зірок від цього жахіття, одначе він занадто масивний для цього. Що найбільше вразило Аарона – відсутність будь-якого звуку цивілізації. Навіть цвіркуни вирішили сьогодні взяти вихідний. Мовби людей напередодні хтось попередив про теракт й вони успішно перекочували куди-небудь, подалі звідси, бо жодного тіла, чи людської кінцівки не лежало поряд. Тож, окрім потріскування вогнища неймовірних розмірів, – більш нічого не звучало. Машини мовчали, немовби їх хтось напередодні відімкнув. Жоден крик людини, дитини, чи бодай тварини, котра втрапила у полум'яну пастку, не лунав. Навіть по гучномовцю уряд не спромігся повідомити про це явище.

       Отямившись від шоку, що оповив чоловіка з голови до п'ят, – Аарон попрямував дальше, тікаючи від невідомого ворога. І все озирався назад, щоб виявити супротивника, а коли нікого не бачив – радісно чимчикував дальше. Він продовжував рух, навіть коли ноги підводили й хотіли було підкоситися, язик висолопився назовні, а дихання забилося в грудях, аж пекло. Серце норовливо виривалося на волю, а піт стікав з лоба, омиваючи закривавлене чоло. Та Аарон продовжував бігти, хоч і довелося стишити темп, оскільки боявся на мить призупинитися і більш ніколи не побачити схід сонця, його прекрасний, жовтаво-помаранчевий захід, усі пори року й дощі. А він так любить спостерігати за тим, як крапає дощ! А ще ж цей чудернацький, свіжий запах, що наповнює всю Землю неймовірними пахощами після зливи. Він боявся більше ніколи не розплющити очі, хоча й прожив так мало. Він іще студент! Він не винен, що так сталося! І де б він не заховався, куди б не подався – якщо вирішить зробити зупинку, аби перевести дух – його відразу ж схоплять. І вб'ють. Або, спочатку познущаються, а потім вб'ють. Він не знав, що відбудеться, якщо він таки попадеться їм у руки. Він узагалі нічого не знав, про цих людей. Ні їхніх імен, ні навіть лиць, бо ті були заховані за масками смерті. Масками на будь-який розмір і смак. Найбільше переважало масок з черепами, що посміхалися простим смертним, насміхаючись з їх вразливості. Тримаючи в руках владу над людським життям, – ці люди здатні орудувати світом. Управляти ним, як лише їм заманеться. І той, хто протестуватиме, – буде ліквідований у перші ж години. 

      Чималенький шмат стіни відвалився од споруди й покотився пагорбом до низу, немовби футбольний м'яч, наздоганяючи втомленого Аарона. І з кожною секундою цей клаптик набирав більшої швидкості. На щастя, він вчасно зауважив загрозу й щодуху помчав вбік, рятуючись від вірної смерті. Дорогою Аарон втрапив ногою в яму. На превелике щастя, яма виявилася порожньою й чоловік лишень втратив рівновагу на короткий проміжок часу. Доволі швидко схопився на ноги, бо не було часу на зайві роздуми, і щосили подався вбік, випереджаючи клаптик стіни всього на декілька секунд. Нога після падіння починала нити болем. Проте, незважаючи на дискомфорт, Аарон розвивав швидкість, хоч і не так владно. І коли до порятунку залишалося рукою подати – уламок мовби пришвидшився удвічі й чоловікові довелося наостанок стрибати, аби досягти своєї цілі, і не померти від потужного удару бетоном. Щойно він боляче гепнувся грудьми на узбіччі асфальту, аж дух забив, – уламок смертельно пронісся за його спиною, скуйовдивши неслухняне пасмо чорного волосся, і зачепивши краєм черевики Аарона. Лівий черевик з неймовірною легкістю відірвався від ступні чоловіка й покотився слідом за шматком стіни. Та загалом він вцілів. 

        Не дозволивши собі зробити довгий перепочинок, Аарон підвівся вдруге й одразу спрямував погляд за плечі, аби вкотре переконатися у тому, що людей в чорному немає. Вони відстали або ж вирішили, що чоловіка прикінчить природа, якщо вони не зуміли до нього дістатися. Одначе, щось йому підказувало, що так легко ці люди не здадуться, і спробують пересвідчитися у тому, що Аарон таки остаточно помер. І ця рушійна сила, захована глибоко в надрах душі чоловіка, змусила його рухатися дальше, попри біль у правій нозі та оголену, незахищену ступню, якою прийшлося пожертвувати, простуючи по товстому шарі гострих уламків, каміння і битого скла.