Медитація в музиці. Чорт забери цього Сібеліуса!

Початок нагадує літо. Лагідне і добре. Сірий світанок. Жінка, звісно, білява фінська селянка - адже це Фінляндія, - виходить на двір і, нахиливши голову під струмінь води з колонки, положче під спів птахів довге розпущене волосся. На задньому плані пасуться коні. А ось і птахи, напевно, гуси - бродять поруч, зайняті тим, чим взагалі зайняті всякі гуси в будь-якій країні, подумав я, тобто якимись своїми гусячими справами. Однак цей шлях нікуди не веде. Слухай, Яне, пора рухатися далі! І от жінка сушить волосся на вітрі; бігаючи туди-сюди, вона то тут, то там зриває якусь рослинку і натирає соком свою гладеньку шкіру, вона рве квіти і, зібравши букет, відносить його у будинок, ставить у вазу і береться куховарити. Що вона там готує? Здається, холодець. Ну звісно, чорт забирай, холодець! Те, що завжди готує моя бабуся, - холодець, який подається з іншим холодними стравами - заливним з риби та креветок чи крабів. І це в центрі Фінляндії? - мимоволі спадає на думку запитання. Щось тут не сходиться, Яне. Хіба що, скажімо, йдеться про прісноводну рибу і раки. Добре, так тому й бути, сказали. Це ж музика, мистецтво, в мистецтві все можливо, тільки процес приготування холодцю - трудомісткий процес, він потребує часу, інгредієнти треба довго варити, поки все не загусне, потім охолодити, і жінка все це робить, нарешті страва готова, холодець поставили в комору, а її волосся просохло, тоді вона знову виходить на подвір'я і починає заплітати коси, вона не поспішає, повільно сходить сонце - ідилія, ідилія... Але ба! Характер музики змінюється. Жінка задумалась. Тривожно задумалась. Задумалася так, ніби щойно згадала про щось. Вона тривожно дивиться на схід і думає. Тут у музиці виникає нове звучання. Небезпека. Невже насувається щось небезпечне? Так, це небезпека, і неможливо подзвонити в службу порятунку. Минуть ще роки, перш ніж буде сплетена страхова сітка, яка забезпечує в нашому суспільстві безпеку від всіх сторін життя, не має навіть телефонів, хоча, втім в Америці кілька штук уже є, Белл провів у підготовчу роботу, тому в Америці представники вищого світу вже надзвонюють одне одному, та тільки не у Фінляндії, - тут ніхто не розмовляє по телефону, тут взагалі мало розмовляють, а в музиці знову між тим щось сталось, і літо змінила осінь, і з гір спустився туман, туман густішає. Певно, це про російську загрозу, подумав я. Цар хотів захопити Фінляндію, йому б усе хапати, і хапати начебто у нього і без того вже не досить було володінь. Жінка не погоджується, адже вона фінка і втілює в собі все фінське, це фінська музика, я про це читав, так сказано в енциклопедії, і так я бачу; знаючи, що музика фінська, і знаючи, де знаходиться Фінляндія, я інтерпретую її в тому сенсі, що тут мова йде про російську загрозу, ніхто не забороняє мені розуміти це так. Кожен має право на своє сприйняття, та мова й не йде про інтерпретацію, я відкритий для вражень, і тут усе можливо, я не керую своїми думками, я просто реєструю відчуття й картини, що постають у моїй уяві, і зараз відчуття малюють переді мною картину, як жінка, в якої фінське єство вже посилилося до крайності, затремтіл, і дивиться на схід, тривожно дивиться, потім вона пішла до сараю, де стоїть автомобіль. Що таке? Звідки раптом взявся автомобіль? - думаю я. Втім, нічого страшного! Це ж музика, мистецтво, тут усе може бути, все можливо, можуть зливатися різні епохи, анахронізми тут - цілком природна річ, точної відповіді бути не може; і хто я такий, щоб чіплятися! Тут треба слідувати враженням, плести за течією. Подобається мені це чи не подобається, але музика як вода, а тут музика Сібеліуса, це ж Ян, а Ян вищий за мене, Ян веде в цій грі, а моя справа - підкорятися його волі, тому сарай опиняється в автомобіль, і це моє авто, мій "Citroën". Ага, то он куди він зник! Ось куди цей негідники загнали моє авто! Отже, мені, можливо, і не доведеться платити штраф і відшкодовувати витрати на евакуацію. Треба ж, куди ці скоти комунальники затягли мій автомобіль! Аж у в Фінляндію! Це вже й справді на рідкість животрепетний привід для замітки розділ читацьких листів, та зайнятися ним ніколи, музика кличе, вона вимагає, щоб я з нею подорожував далі. Я встаю з-за письмового столу і скільки у картинку у фінську картинку, початку XIX століття, і от я вже там, в авто, і атлас автомобільних доріг лежить на тому самому місці, де його залишив, але в Фінляндії він не потрібен. Одна справа - Осло, інша справа - Фінляндія, ось чому карти не потрібні, і, можливо, так і треба сказати в найзагальнішому плані: Осло - одне, Фінляндія - зовсім інше; та ми поглянули одне на одного - жінка з фінської сільської глибинки і я, брошурописець XX століття. "Та заводь же двигун, поїхали", - каже вона фінською, нетерпляче фінською вимагає, і, виявляється, я розумію фінську, це ж зовсім просто, фінські відмінки і голосні стали для мене музикою, і я запускаю двигун, вмикаю обігрів, і ми рушаємо, а за склом повалив сніг, густо-густо, як буває лише у Фінляндії, як це буває лише в далеких країнах, і ми їдемо а за нами слідом женуться росіяни, нехороші і злобні росіяни, вони не помітили росту фінської національної самосвідомості, Ми вчимося через ліси і гаї, через поля і замерзлі озера, ми живемо динамічно, життя спливає, як в молодість, і я не знаю подобається мені це чи ні, бо не можу контролювати цей потік, амені як правило не подобається те, чого я не можу контролювати, але ми нарешті відірвалися від переслідувачів, і коли музика трохи заспокоїлась, я скинув газ. А тим часом знову прийшла весна з жайворонками ластівками, і не знаю, з ким там іще. Ми зупинились На узбіччі і закусили холодцем, який, виявляється, їхав з нами на задньому сидінні; було смачно, дуже смачно, і холодець додався на славу, і, схоже, що ситуація стає романтичною, я відчуваю, як вона лине до мене, я їй потрібен, саме я, я бачу це по її вигляду, та тієї ж миті, як я це зрозумів, помічаю, що в музиці щось змінилося, не те щоб дуже сильно, але в ній почулась віддалена загроза, бо вона віщувала зміни; невелика переміна музики, яка, проте, передвіщала радикальні зміни; а це мені зовсім недоречно. "Постривай, Яне! - кричу я. - Постривай! Хіба не бачиш, що мені випав щасливий шанс, хіба не бачиш, що в мене дещо затівається?". Але Ян цього не помічає, і крім того цому ніхто не указ, він сам собі пан, і, звісно ж, умить набігають хмари, і стає похмуро, і я думаю, чорт би забрав, Яна Сібеліуса та його несподівані переходи! Чорт би забрав його динамічний розвиток! Нижність і суворість, світлоо і темрява, любов і ненависть, мир і війна, пасивність і агресія - все це нібито страшенно динамічно, але Яну замало простої динамічності, він хоче небувалої динамічності, що переплюнула будь-яку іншу динамічність. "Ось воно - воістино фінське! - думаю я. Ось ми його і намацали" . І, витиснувши педаль газу до краю, ми влітаємо в засніжений Гельсінкі, нас зустрічають порожні вулиці з температурою мінус скількись градусів, і хтось у нас стріляє. Господи, та припиніть вже стріляти! Я норвежець, сусід, я не можу підтвердити це документально, бо не захопив із собою паспорта, але ж паспорт тепер не обов'язковий, це ж Скандинавія, є ж Шенген, ну його, до речі, цей Шенген, але я пройшов до вас із миром, а не полювати за вашими жінками, я навіть і не думав за ними полювати, я не такий, вона почала перша загравати, це правда, я не винен, проте, я все-таки чоловік, на мене це діє, та все було не так, як ви думаєте, я не такий, кажу вам, вона почала перша; але Ян прикидається глухим, бо йому просто чхати на те, що я кажу, замість цього він нагнітає, скажене крещендо, і стрілянина посилюється, переднє скло розбите вщент, і авто вже не слухається керма, і все відбувається як в уповільненій зйомці, цю сцену можна спостерігати в усіх подробицях, якщо знайдеться відеоплеєр, у якого є функція повільного перегляду - чи як вона там називається, - спеціально призначена для того, щоб розгледіти всі подробиці, і ось авто повільно повертає, врізається в стіну, і я вивалююсь з нього і витрачаю свідомість, а потім - не можу сказати через скільки часу, та вже скільки часу минуло, але це вже відбувається потім, через деякий час - я опритомнів, фінська поселянка, яка по-старовинному заплітала волосся в косу, кудись зникла з авто, її вже немає поруч, і от я біжу по вулицях, і всюди музика, а я біжу як і раніше, ніби при уповільненій зйомці, ну просто таке страшенно повільно, так що кожен мій рух можна вивчати до найменших дрібниць, вивчати в університеті, причому особливо повертають до себе увагу щоки, вони сильно струшуються щоразу, як ступня відштовхується від землі, це явище підлягає особливому вивченню, від учня вимагається максимальна увага, а то можуть викликати і запитати, треба готуватися до іспиту, пройти чистилище, а це вода, тому тут треба пильнувати це питання, слід ретельно вивчити і через деякий час я бачу її. Вона сховалась в колонаді, помітно, як вона тремтить, і не дивно - під дощем-бо і на вітрі, вона промокла до нитки і змерзла. "Їй потрібна турбота", - інтерпретую я  цю картину. Я біжу до неї, і вона, угледівши мене, біжить назустріч. Молодець Яне! Нарешті ти зрозумів, як треба малювати картини! Продовжуй у тому ж дусі, ми з тобою! Ця сторінка зображує сцену спурту, публіка встає, а ми біжимо на зустріч одне одному, промоклі до нитки, бо над нами, висловлюючись поетично, безодні небесні розкрилися, і от ми знайшли одне одного, ми зустрічаємося, і кидаємося один одному в обійми, і я лише чекаю, коли відлунає музика, тоді можна йти додому чи податися в якийсь мотель, з тим щоб там пожинати плоди стосунків, які щойно зав'язались, та окрім того, звісно ж, розмовляти, не подумайте, що ми не будемо розмовляти, однак я заздалегідь приготувався завдати вирішального удару. Чортів Фін! Хіба він поступиться! Вся ця уповільнена зйомка була тільки відволікаючим маневром для ніжних сердець, бо раптово моя кохана поселянка почала кашляти кров'ю, адже всім відомо, що кровохаркання - поганий знак, коли кров виходить назовні - в цьому найчастіше немає нічого хорошого, а кров з рота - це вже напевно погано, недобре навіть у стоматологічному кабінеті, коли вона виходить липкими, густими плівками, змішана слиною; а тут жінка кашляє кров'ю і дивиться на мене благальними очима, а я нічого не можу вдіяти, я ж не фахівець, я - норвезький брошурщик, хіба можна від мене вимагати, щоб я упорався з таким завданням, я при всьому бажанні не можу її врятувати, треба було мені вступати на медичний, стати медиком, фахівцем з кровотеч з рота, а така спеціальність як "ЗМІ та комунікація", насправді безкорисна, коли про справжньому притисне, а тут уже так притисло, що далі нікуди, жахливо приперло, і вже відчувається, що музика наближається до фіналу і якщо Ян повернув уже по-своєму, він тихою сапою протягнув сюди всю потаємність фінської душі, все, що в ній криється похмурого і смертельного згубного, і тепер веде справу до фіналу, а я відчуваю, що приречений на довічні муки. Здавалося ж, ще трішечки - і все скінчиться добре. Проклятий в музиці Яна, певна річ; це у Яна так виходить. Бодай йому, цьому Яну! Так би й розквасив йому фізіономію! А ще краще - редакції класичної музики норвезького радіомовлення. Що ж це таке - без попередження і кулаком межи очі! Треба ж попереджати людей, все ж таки я плачу за ліцензію, покладаючись на те, що співробітники, які випускають цю програму знають, що вони роблять, і, коли я роблю заявку, щоб вони мені зіграли Сібеліуса, вони повинні розуміти, що мене треба захистити від мене самого, адже цілком очевидно, що я зовсім не уявляв собі, на що напрошуюсь. Це не та приємна музика, яку можна слухати одним вухом, а потім знову зайнятись своїми нехитрими справами, нічого подібного, ця музика небезпечна, і я небезпечний, Ян - водян, я не сумніваюсь, що він з пелюшок любив воду, і його музика - це вода, його музика переміна, і не просто зміна, а переворот, вона все перевертає з ніг на голову, вона кидає виклик, зриває пелену і залишає по собі інший світ, відмінний від того, який ми знали, і можливо, що фінам усе це подобається, що вони з якихось збочених спонукань бажають, щоб відбуваллся якомога більше змін, але я, наприклад, подібно до багатьох інших, цього не хочу.