Ох вже цей нестерпний Сібеліус

Почнемо з музики, так я написав, перечитав написане і пересвідчився, що все добре. Отже, музика. Загадки країни завжди можна розгадувати, розібравшись в її музиці. Твердження сміливе, та, на щастя, важко піддається спростуванню. Треба піти в бібліотеку, як на зло, немає грошей! Мені потрібна карта Фінляндії і парочка дисків Сібеліуса, може, ще щось, вселдно я спишу це потім при поданні декларації, точнісінько так само, як сторожі на автомобільній стоянці списують витрати на взуття, списали та й усе, а як же ви думали! Але якщо грошей немає, то нічого і не купиш. Перед тим як іти, зателефоную-но я в норвезьке радіомовлення, редакцію класичної музики, і попрошу її зіграти що-небудь із Сібеліуса, щось дуже-дуже репрезентативне, вони либонь знають, що треба вибрати, це ж їхня спеціальність, у них усі думки тільки цим і зайняті, як у мене брошурами. Сібеліус напевно наріжний камінь для редакції класичної музики, - міркую я подумки. - Сібеліуса вони готові грати без кінця. Без кінця і краю. 

Я одягаю темні окуляри і широкий шарф, щоб у бібліотеці мене не впізнали, а то здіймуть галас, що я книги не здав, і штраф не заплатив; бібліотекарі - дуже незговірлива публіка; нізащо б, здається, не подумав, та втім, це так, бібліотекарі б'ються на смерть, поки не проллється кров; усе життя проводячи серед книг; я не проти, та тільки нехай це буде не моя кров, а сьогодні вони якраз націляться на мене, адже я збираюсь вкрасти компакт-диск. Удам, ніби хочу його тут прослухати, а сам вкраду, але ж це заради доброї справи, коли-небудь, я його, можливо, навіть поверну, хто зна. Я прочитав про одного чоловіка, який впродовж 10 років накрав з 268 різних бібліотек США більше 23 000 книг. Це зібрання зайняло всі стіни в дев'яти кімнатах з чотириметровими стелями, воно було оцінено 20 млн доларів і важило 29 тонн, тому я в порівнянні з ним - просто хлопчисько. Не знаю скільки там може важити один компактний диск з музикою Сібеліуса - 200-300 грамів, напевне. Про всяк випадок візьму з собою приймач з навушниками, щоб не пропустити передачу норвезького радіомовлення; напевно по каналу класичної музики скоро дадуть Сібеліуса. 

Сібеліус, або Ян, як я вже подумки став його називати, був по духу глибоко національним композитором, написано в енциклопедії інакше кажучи, його музика - це сама Фінляндія, звичайно, це одне і те саме тією ж мірою, якою музика може бути країною, що, звісно цілком можливо; і що в енциклопедії написано, що Ян створив типову фінську музику - музику, в якій відбилася фінська душа, а це саме те, що хочемо зрозуміти ми - я та мої читачі, саме це ми хочемо і передати якомога швидше. Та всі диски Сібеліуса, виявляється, видані і знаходяться на руках. Норвежці вкрай захоплені Сібеліусом, його диски йдуть нарозхват, і кожен норовить поцупити їх додому. Мені вже й самому крутий послухати музику Сібеліуса. Не можу пригадати, чи чув я її раніше, але впевнений, що чув по телевізору, та по телевізору музика гірше сприймається, заважає картинка, вона відволікає, тому враження плутаються. Між тим, я весь час тримаю навушники увімкненими, але по каналу класичної музики норвезького радіомовлення без кінця транслюють Брамса, і Генделя, і Вівальді, і романси якогось типа, якого начебто звуть Мендельсон-Бартольді. Мені здається, що вони його самі вигадали, так і чую, як вони говорять між собою: "треба й нам, радіожурналістам, іноді повеселитися", а якщо він все-таки існує або колись існував, він, без сумніву, був гомиком, подумав я, і подумав, що так виказав себе з головою - он які у мене забобони! Адже якщо міркувати тверезо, та бути гомосексуалістом - не злочин, а його музика сама ніжність, тому потрібна ніжність, коли слухачі, тисячі слухачів, з нетерпінням чекають Сібеліуса, вимагають Сібеліуса бо Сібеліус - це скандинавська музика. Гаразд, фінська, але ж фінська це теж скандинавська, бо фінське - це і скандинавське, а скандинавське виражає наші скандинавські душі, ми всі, як я розумію, пізнаємо себе в цій музиці, для того оплачуємо ліцензію, щоб завжди, щодня впізнавати себе, стверджуватися у своїй самобутності, а якщо в нас хочуть зміцнити німецькіть, то краще вже відразу оплачувати ліцензію німецького радіомовлення, хоча я навіть не знаю, як воно називається, проте не в цьому справа, справа в тому, що радіослухачі не отримують того, що їм потрібно, а нас усе одно змушують платити за ліцензію. Це стане в нагоді для замітки в розділ читацьких листів. 

Лише пізно увечері класичний канал норвезького радіомовлення передав Сібеліуса. У мене повним ходом йде робота над сердитом читацьким листом, як раптом радіоголос почав говорити про Фінляндію і Сібеліуса. Чорт би його забрав! Весь мій гнів спрямовується проти зарозумілого голосу, що належить судячи з усього людині років 40-а заучці-теоретику, який вважає нижче своєї гідності виступати по радіо з розповідями про музику, саме в цьому ніколи не зізнається, та я ж чую, тому нема чого заперечувати, насправді у нього зовсім інші амбіції - писати про музику чи, може, викладати, але професура, очевидно, не раз тікала у нього з-під носа тому, що він не ладнає з впливовими людьми, він ні до кого не бажає підлещуватися, його порівняння та теорії не схожі на решту, вони виходять за рамки, він вже визнає жодних рамок, і все, що він робить, взагалі нікуди не вписується, і от, півроку проходивши з похмурою фізіономією і переконавшись, що гроші від цього не додалося, а тут ще й співмешканка от-от народить дитину, він, бачачи, що вони з нею зовсім не мілині, нарешті здався і пішов працювати на радіо, куди його прилаштував шуряк, а це образливо, звісно, принизливо, адже він здатен на щось набагато більше, він не затребуваний. І от, дотягнувши мало не до півночі, він зрештою таки дозволив поставити Сібеліуса і з вини цього музичного теоретика з його егоїзмом моя брошура стоїть на місці, цей типик, мабуть, уявляє себе тонкою художньою натурою, а насправді такий же непробивний, як усі, це ж чутно по голосу; та ось нарешті починається музика, яку я так чекав. Я сідаю за комп'ютер, все готово до того моменту, коли текст брошури поллється нестримним потоком. Поллється? Хлине? Ну не обов'язково ж як вода, є багато іншого текучого, наприклад, лава або пиво, і все одно треба, щоб текст вилився на папір, іншого, більш підходящого слова не знайдеш, вона мені не подобається, та доводиться користуватись цим, текст повинен вилитися, але не так, як вода, а інакше, це має бути по-іншому; я закриваю очі, чітко усвідомлюючи, що складаю одне ціле з клавіатурою; я вчинив завбачливо ще у школі, вибравши як додатковий предмет машинопис, напевно, вже в той час, передчуваючи, що займуся брошурами. Я готовий слухати музику. Ну ж бо, починайся!