Туристичний ярмарок

В мене немає монетки, щоб пошкребти білетик. Переді мною дилема. Може попросити монетку у когось із перехожих, або пошкребти чимось іншим? Виходить немає грошей - немає і виграшу. Маячня якась! Виверт 22! Просто маячня! І нігті у мене занадто короткі, я їх підстригаю кілька разів на тиждень, ростуть кляті як на дріжджах, ростуть як у Святого небіщика, скоро так виростуть, що саме в поруконізувати нігті у мене акуратні, приємно дивитися, але не придатні для практичного використання. Я йду вулицею дивлячись під ноги. Адже люди такі недбалі в поводженні з грішми! Я майже впевнений, що десь наткнуся на монетку, котра валяється на землі. Пошкребти білет можна і пізніше, поспішати нікуди, нехай полежить в мене в кишені. Лотерейний білет з недоторканим захисним шаром цінуєш на вагу золота. Як отримати листа з Америки, поки він лежить не розкритий. Я чув що в Стокгольмі на письмовому столі стіндберга лежить такий нерозпечатаний лист. Він не встиг розкрити його перед смертю, а потім його так і залишили. Не збагну подобається мені це чи ні, все-таки це якась міфоманія. Цікаво, що написано у тому нерозпечатаному листі? Музейники хочуть, щоб ми про це думали ночами не спали, гадаючи, що там може бути, та мене це якось не хвилює. Мені без того є про що думати. Наприклад, про Фінляндію. 

Адже за вхід на туристичний ярмарок потрібно заплатити гроші. Несподіванка? Напевно ні, та мене дратує. Будьте ласкаві викласти 80 крон. Забагато. Але ж я хитрий лис, тому я заходжу в приміщення через вихідні двері і тут підбираю кинуту кимось гостьову картку, пришпилюю її на куртку, і спокійно заходжу з упевненим виглядом. І ось я на туристичному ярмарку. 

Ярмарок занадто великий. Тобто сотні стендів. Вони займають кілька поверхів. Яка марна трата грошей і часу! До речі, це гарна тема для іронічного і витонченого читацького листа, коли і якщо, я надумаю його написати. "Для чого нам така кількість країн? - поставив би я риторичне запитання. Шести чи семи вистачило б надовго. Однією з країн обов'язково повинна бути Фінляндія, ну і ще п'ять чи шість." Люди занадто багато подорожують", - сказав би я в листі. Такий лист спровокував би багатьох читачів на заперечення; провокаційний лист - це було б чудово. Я заявив би, що подорожувати шкідливо. Не лише для навколишнього середовища, але й для психіки. Ми стаємо тривожними. Безформними і рідкими, як вода. І ми змінюємося, а за разом змінюється суспільство. Все до того йде. Вже прийшло. Я помічаю це тут у нас. Люди гасають, носяться туди-сюди, і все їм мало, потрібні все нові країни, а в очах усе більше занепокоєного блиску, вони збирають інформацію - "інфо", як це тепер називається, - підхопили щось про Китай, путівка до пекіна туди і назад за 3000 крон - це недорого, згоден, але в такому випадку треба їхати не пізніше травня. І от, поки ти там тиняєшся, упиваючись новими враженнями, тебе раптом лиха година заносить на площу Таняньмень ("площа небесного спокою" ), і, поки ти там клацаєш фотоапаратом, до тебе де не взявся підходить симпатичний член фалуньгуна, чого доброго, ще й наділений потужною харизмою, і вербує тебе в свої ряди, і ти Бах! і підпалив себе, і ось уже горієш, а сам, либонь, забув купити відповідну страховку і ЗМІ вже тут як і поліція, і пішло стовпотворіння почалися зміни! Невже не шкода витрачати на це час? Та якому це взагалі потрібно? Потім дещо про Бразилію, про Ісландію, про Сулавесі - це такий великий острів в Індонезії, і там абсолютно унікальний тваринний і рослинний світ, оскільки цей острів утворився від зіткнення двох островів, і коли тварини і рослини трохи оговталися від першого потрясіння і перезнайомилися між собою, вони взялися до справи спільними силами, і нужбо спаровуватися за кожної нагоди, і розігралася така еволюція, що тільки тримайся, у результаті утворились дивовижні казкові види, такі як, наприклад райські птахи, а це і справді щось дивовижне, казкове; кажуть наскільки дивовижний і казковий цей світ, що дивишся і не віриш власним очам, тому неодмінно треба туди з'їздити, треба, бо це щось особливе, адже воно от-от зникне через те, що індонезійці спалюють ліси, тому заради туристів, заради нас і з тобою, треба переконати цинічних землевласників і політиків, що вони володіють унікальним скарбом, і не можна допустити, щоб він ще раз і згорів, його треба будь як цінувати, щоб зберегти, і на це взялися, подумати лишен, ь Угорщина і навіть Німеччина, адже Німеччина - це вам тепер уже не фашисти і сосиски, таке уявлення давним-давно відійшло в минуле, Німеччина давно його переросла, і от, в народному одязі і розбирає брошурки, і в моїх очах це риса, яка мене з ними примирює - брошури усе ж таки! Нині настали золоті часи для нашого брата брошурщика. Люди полюбили інформацію і нас її виробників. Вони люблять нас, і люблять інформацію, а я за це люблю їх. Я їх годую інформацію і вони мовчать. 

У фінського стенда своє обличчя, він дуже гарний. Все в ньому витримано, в національних фінських кольорах: білому і блакитному, за прилавком з брошурами стоять біляві жінки в національних костюмах. Інакше кажучи, брошури вже існують. Брошури, котрі повинні привабити норвезьких туристів у Фінляндію. Вони є, та вони не досить хороші. Інакше не поясниш. Люди в посольстві звісно ж мають відомості про те, які брошури є у продажу  але прочитавши їх, вони дійшли висновку, що ці брошури не годяться, і тоді взявши ініціативу в свої руки, вони вирішили створити нову брошуру. Ідеально брошуру про Фінляндію. От що їм потрібно. А це означає, що я повинен зібрати все, що є з наявних брошур про Фінляндію, прочитати їх і створити таку чудову брошуру, що перевершить усі нині існуючі, сама ж залишаючись неперевершеною. Завдання не з простих, та якщо хтось і може йогох вирішити, то цією людиною без сумніву буду я. Я набрав із собою цілий стос брошур... Запихаю всю цю інформацію в торбинку і прямую в бік передбачуваного виходу, але потрапляю не туди. Я заблукав у нетрях стендів і країн, і ніяк не можу вибратись з хащів, я зустрічаю людей з усіх частин світу, і норвежців, скрізь норвежці, і азіати, і інуїти, індіанці, і негри; "негри" тепер не можна казати, сам знаю, я про це читав, стільки всього доводиться пам'ятати, стільки всяких треба і не можна, ну а як же тоді слід говорити, коли хочеш сказати про негра, як назвати його цим словом не можна? По-моєму, негр звучить добре, цьому немає нічого поганого, не проти того, щоб дружити з неграми, однак у мене немає таких друзів, в мене взагалі майже немає друзів, і я сам себе питаю, чому так сталось, блукаючи світом туризму серед суцільних подорожей, а подорожі - це можливості, адже хто ж знає заздалегідь, що може статися, якщо не піддасися на вмовляння, і вирушиш в Альпи чи в Монголію? Відповідь каже все, що завгодно. Все може статись, і цього то ми хочемо, щоб усі шляхи відкриті, щоб усе могло статися, люди прагнуть до плинного хочуть невідомо чого. Я не такий, очевидно я створений інакше, мабуть і в мене сидить щось, що прагне води, змін, не знаю, я багато чого не знаю. А раптом, тут якийсь швед береться звати мене в Бранес покататися на лижах. Чистісінький абсурд! Я живу в Норвегії, країні, яка займає абсолютну першість в тому, що стосується умов для занять лижним спортом. У нас є і ліси  і високі гори, і сніг, уже снігу у нас хоч завались! - тому з якого дива я поїду в якийсь там Бранес? Швед каже мені, що Бранес і Вермуланд відповідають усім можливим запитам, та це мимоволі наводить на думку, що справи там ідуть далеко на блискуче, інакше навіщо б їм брати участь у цьому ярмарку? Якби у Брасі було так уже чудово, Бранес давно вже кишів би норвежцями, проте в мені говорить роздратування, я вибився з колії, останніми днями на мене стільки всього завалилося, зник автомобіль, потім ще ця Фінляндія, про яку я майже нічого не знаю, та ще я і заблукав, особливо про себе дають знати живіт і горло, і коліна тремтять, і ніби злегка підгинаються, наче під час хитавиці, зрештою я кажу шведу, що приїду колись в Бранес, я тисну йому руку, і даю урочисту обіцянку, що приїду туди з першої нагоди; і тут він зрадів, по-справжньому зрадів, зрадів і давай мені дякувати, так буває зазвичай коли людина отримує наочне підтвердження що вона молодець і не дарма старалася, по собі знаю. Треба присісти.