Історія з мокрою газетою

Додому прийшов знесилений. За ці півдня я зовсім вимотався. Ліг у ліжко і проспав майже добу. Прокинувся лише наступного ранку. 

Коли проснувся сталося те, що завжди трапляється зі мною вранці в холодну погоду. Я виходжу з холодної спальні в теплу кухню. В квартирі у мене центральне опалення, плата за нього входить у вартість оренди. Тому у всіх кімнатах, окрім спальні, тепла до чортиків. У мене звичка спати в холодному приміщенні. Як на мене, чим холодніше, тим краще. На холоді міски пров'яснюються мало не до кришталевої прозорості, і зранку думки бувають особливо рясними. Найкраще мені працюється вранці, але я завжди забуваю зачинити двері між спальнею та кухнею. У передпокої я дістаю з-під дверей газету, і повертаючись на кухню, на ходу пробігаю очима першу сторінку. Газету я кладу на столі і голий випиває склянку води - натщесерце вливаю склянку води в голе пузо. Я не можу це пояснити, просто відчуваю. У мене таке відчуття, що корисно для здоров'я. Звісно  це теж ірраціональне, як майже все, що ми робимо іншому переконані. Потім я приймаю душ. Душ теплий, і я полощусь довго. У мене встановлений водонагрівач з величезним баком. Одного разу якось мені пощастило зробити особливо вдалу брошуру; здається, для фірми "She'll", - сам знаю, згоден, що це суцільна проституція, - але вони заплатили купу грошей, і тоді я встановив у себе бойлер на п'ятсот літрів. Це дуже багато. Можна плескатися під душем скільки влізе. Я й полощусь. Але коли я наполощуся, газета на столі виявляється мокрою, мокрою наскрізь, хоч віджимай. Пояснюється це тим, що маси холодного повітря, що хлинули і спальні, стикаються з теплим повітрям великої кімнати і кухні, чого й виникає вузько локалізована ділянка різко зниженого тиску саме на кухонним столом, протягом кількох хвилин тут блискають блискавки І гримить грім, потім проливається дощ, він мрячить дрібними, майже непомітними краплями, та все ж це справжній дощ - H2O, тобто вода, а вода тече і несе зміни. Я майже завжди забуваю зачинити ці двері. І майже щодня надзвонюю в "Афтенпостен" із скаргою на мокру газету. Вони мене вже й не слухають. Кажуть, що це моя проблема, а я кажу, що неодноразово бачив на власні очі, як розсильний мочиться у дворі на газети, а потім підсовував їх передплатником. З усіх моїх побрехеньок ця брехня - найбезглуздіша, та вони в неї і не вірять. Одного разу службовець газета "Афтенпостен", який сидів на телефоні, так мене розлютив, що я сам помочився на газету і пішов з нею у видавництво. "Ось понюхайте! - Хіба це не сеча?". Мені видали нову газету. Він побоявся зі мною зв'язуватися. Але ж не будеш щодня таке витворяти. Слід привчити себе зачиняти двері в спальню. Треба було переробити до неї таку штуковину, котра сама зачиняє двері. Проте статті в газеті та оголошення навіть у мокрому вигляді виконують свою функцію. Я вже просто сховався гортати газету з усією можливою обережністю, щоб не прорвати сторінки. Це потребує певної вправності, але я впорався з таким завданням. А от що мені подобається у всій цій історії, - то це запах, який витає у повітрі; схоже, без нього я вже просто не можу. Пахне як після грози. Цей запах нагадує мені про літо і про закоханість, така вже я неоригінальна людина. Я згадую час, коли літо було як літо і коли я раз у раз закохуюсь. Сам не помітив, коли це минуло, знаю лише, що дуже давно. Неправда, що я не пам'ятаю, коли це сталося останнє, та тільки того разу в цьому вже не було нічого світлого і легкого, як зазвичай буває, коли ти закоханий, а був сумний і не потрібний епізод, пов'язаний з важкими переживаннями. Все легке й світле тривало менше одного дня, а важке й сумне тяглося нескінченно довго. Досить про це. Я намагаюся бути сам по собі. Виходить непогано. Мені добре наодинці з собою, я задоволений почуваюсь молочною. Якби лишень не цей нав'язливий сон про воду, мені було б зовсім добре, а то весь час якесь фізичне занепокоєння; рідке мені якесь неприємне, мені більше до вподоби те, що не тече, що стоїть на місці, люблю конкретику твердого тіла - те, що можна побачити, помацати рукою, в чому можна розібратися і зрозуміти, що ж це таке. Абстракція не для мене: незрозуміло, що з нею робити. Мені подавай конкретику, вона для мене цілюща, тоді я розпускаюся, розцвітаю пишним цвітом. Конкретика твердого тіла є, наприклад, у спортивному майданчику. Люблю все міцне - взяти хоча б бетон. І дуже важке. Те, що майже неможливо зрушити. Я бачив по телевізору, як чоловік сидів у бункері біля підніжжя гори; якісь люди спустили з вершини лавину, лавина була величезною, проте бункер як стояв, так і залишився стояти, його завалило снігом, але він лишився неушкодженим, ніби нічого й не було. Хороша річ такий Бункер! А уві сні я бачу чомусь не бетон і міцні бункери, а воду, якщо чесно зізнатися, то мені неспокійно.

Нас вчать любити зміни вітати їх появу. Це ненормально і я цього не розумію.