Нещасний §12

І ось я вже на вулиці. Все владналося. У мене нове замовлення на брошуру. У якийсь момент, справа виглядала кепсько, однак зрештою все владналося, як це буває майже завжди. Я сплачу рахунки, а може, навіть дозволю собі щось понад необхідне, що-небудь екстраординарним, якусь іграшку, наприклад CD чи якусь штучку для машини - скажімо, подушечку з набором для надання першої допомоги чи кілька пластикових собачок, які під час їзди будуть кивати на задньому склі; гаразд, потім подивимося. Так! Авто! Про нього то я мало не забув, а між тим воно зникло, його вкрали, згадую я знову і сідаю на лавку. Метушливий видався ранок, невеселий ранок, з одним радісним просвідком у фінському посольстві, потім знову зійшлися хмари; нічого не вдієш - таке життя, суцільна карусель, кожен день повинен вмістити цілу купу протилежних почуттів. І тут повз мене йде дівчина зі служби міських автомобільних стоянок; я дивлюся на неї, помічаю, що в неї гарне взуття, напевно їй багато доводиться ходити, тому хороше взуття їй необхідне; напевно, вона може списувати його вартість при поданні декларації, подумав я, і тут, дивлячись на неї, раптом здогадуюся, що моє авто, найімовірніше, не вкрали, а відтягли на штрафну стоянку. Як торік і позаторік. Весь ранок голова в мене була надто зайнята іншими речами, щоб до цього додуматись, а тут раптом сяйнуло: так і є! Третій рік поспіль! Звісно ж, я тюхтій і безсоромно прогавив авто, але, з іншого боку, мені дуже пощастило, неймовірно пощастило адже це означає, що мій автомобіль спокійно чекає мене в Уллеволі біля стадіону, там, де проходять змагання на першість Норвегії і де знаходиться, так би мовити, парадна світлиця країни, стоїть собі на комунальній штрафній стоянці, обладнаній відеокамерами спостереження, під наглядом відповідного персоналу і під охороною, і книжечка з планами міста, напевно, лежить там, де я її залишив, на передньому сидінні, розгорнута на тій самій сторінці, котру я тоді розглядав, на якій зображений район frogner-парку; здається, так і бачу її перед очима. Я можу поїхати туди у будь-який час, коли хочу, забрати своє авто; звісно, мені це летить у копійочку, і кожен день, доки авто там стоїть, сума зростатиме, та тепер уже скоро я знову буду при грошах. Я пообіцяв собі, що цього разу не сперечатися. Минулого разу я так довго сперечався, що один із службовців навіть вийшов до мене зі скляною будки і тицьнув пальцем в параграф 12 Зводу правил паркування автомобілів і розцінок за стоянку, де, так би мовити, чорним по білому було написано, що не пізніше ніж через 24 години після того, як на Стоянці була встановлена табличка з оголошенням про зміну правил користування стоянкою, власник транспортного засобу зобов'язаний виконати нові вимоги його паркування, А я вже втретє поспіль порушую один і той самий пункт цих правил. 

Зазвичай усе відбувається наступним чином: під покровом ночі працівники дорожньо-транспортної служби непомітно підкрадаються до паркувальних оголошень і наклеюють на них нові таблички, а на них написано, наприклад, що завтра вночі з 00:00 до 07:00 відбудеться миття вулиці, і коли вранці ти забираєш своє авто, щоб їхати на роботу, ти бачиш оголошення і ввечері вже не поставиш його на колишнє місце, але для таких людей, як я, які не користуються автомобілем щодня, бо вони працюють вдома (у мене, наприклад, вдома є все, що мені потрібно для роботи, - і комп'ютер, і принтер, і сканер, і телефон, і кип'ятильник), так от, для таких як я, §12 таїть у собі фатальні наслідки; я почуваюся безвинно покараним - адже дійсно, мене штрафують за те, що я не користуюсь авто щодня, хоча самі весь час намагаються якось скоротити їзду приватних автовласників, проводяться спеціальні компанії, під час яких людей переконуючи їздити на роботу на велосипеді, на автобусі чи на трамваї, а мене, хто подає всім гарний приклад, оскільки мій автомобіль по будніх майже завжди відпочиває на стоянці, чомусь за це карають. Це якийсь подвійний стандарт і просто дико, хоча, мабуть, якщо подумати, не більш дико, аніж багато іншого, хіба ж мало неподобство діється довкола, я нічого не можу з цим вдіяти, хіба що написати під настрій замітку для колонки читацьких листів, друкуються в "Афтенпостен" на останній шпальті, наприклад, в рубриці запитань і відповідей, там принаймні більш-менш точно почуєш відповідь якоїсь керівної чиновниці з дорожньо-транспортного управління, найвірогідніше по телефону. Дама пошлеться на параграф 12, так що тут уже не прискіпаєшся, і на сам кінець звернеться до власників автомобілів з проханням, щоб вони, поки в столиці проводиться весняне прибирання вулиць, стежили за оголошенням, що з'являються на стоянці. Газета постарається вставити в матеріал передбачуваний розмір грошової суми, комуна розраховує отримати у вигляді штрафів за евакуацію кинутих авто, і тут мало гарантовано піде про мільйони, а мільйон - за тисяча тисяч, а кілька мільйонів - це енні тисячі тисяч, єдиний результат, якого я доб'юся, якщо напишу таку замітку, полягатиме в тому, що я сам напрошуюсь на зайві витрати, причому, як уже сказано, третій раз поспіль за останні три роки. Насправді надомній роботі немає ніякої вигоди. Ти, щоправда, сам розподіляєш свій час, це дійсно так, та зате ти один, один однісінький, і тобі ніяк не вдається отримати гроші за лікарняним чи оплачувану відпустку і тому подібне, і скрізь валяються чайні пакетики. Та зрештою я загалом задоволений своїм існуванням. Я сприймаю життя таким, як воно склалося. У ньому є свій зрозумілий і всеосяжний порядок. На зміну одні брошурі приходить інша, і всі вони зроблені добротно, а хто вважає інакше - той помиляється, і я задоволений тим, що є. Та от уже кілька тижнів мені стала снитися вода, і переслідує думка: казна-що, знову насуваються зміни.