17 травня (3)

Про фінів начебто кажуть, що вони ставляться широтою натури, фіни - люди душевні та прості. Говорити - говорять, чи ж мало говорять, а насправді все виявляється з точністю до навпаки, та й особисті якості у кожного такі різні. Деякі фіни, напевно, не надають великого значення запізненням та недисциплінованості, для них це дрібниці, вони лишень махнуть рукою, у них зовсім інша в голові, зате інші фіни поставляться до цього навіть дуже і дуже серйозно і страшенно розсердяться; чого доброго що зовсім втратять контроль над собою і почнуть махати кулаками, будуть рвати і метати, хоча таких уже навряд чи тримали б у Міністерстві закордонних справ, втішаю я себе, їх, напевно, взагалі нікуди не беруть на роботу, принаймні отакого типа фіни вже напевно не посадять у своє посольство, інакше, подумати лишень, на що б це було схоже, адже це означало поставити під загрозу відносини між Норвегією та Фінляндією - такі гарні, добросусідські, та водночас, напевно, такі крихкі, котрі, наскільки мені відомо, завжди складалися до обопільного задоволення, і всі, звісно, хочуть, щоб вони й надалі складались у такому добросусідському дусі, торованим шляхом, в дусі взаємодопомоги та взаєморозуміння, так би мовити: а ти мені почухай спинку, і я тобі почухаю, якщо сперечатися, то лише тихо і ввічливими голосами, і щоб товарні потоки та послуги вільно перетікали з країни в країну, а перетікає багато чого, і все тече й тече, як вода, а вода - це зміни. Невже нам, людям, ніколи не бачити спокою? 

Залишалося 10 хвилин. Через 10 хвилин на мене чекають у Фінському посольстві. Що ж мені робити? Спіймати таксі - якось начебто занадто екстравагантно. Знати б, скільки це обійдеться. Може, в сотню, а може, в сотню з гаком. А у мене зараз скучно з грошима; тобто, правду кажучи, що я майже без грошей; мабуть, якраз і вистачить прокататись разок на таксі. Дорога попереду чекає неблизька, посольство знаходиться зовсім в іншому районі, без перебільшення - на протилежному кінці міста, мені треба потрапити із західної околиці на східну. Взагалі-то Осло не таке вже й велике місто, дехто навіть вважає його просто маленьким, особливо враховуючи той факт, що це столиця цілої країни, тобто Норвегії. Та, як-не-як, в Осло проживає - дайте подумати - десь близько півмільйона людей, ну, плюс-мінус скількись іще, а це немало, як на мене, то зовсім не мало. В Осло багато будинків. І вулиць. Місто розширяється. Іноді чимала відстань набирається. Трапляються такі відрізки, що мимоволі помітиш різницю, наприклад між сходом і заходом, вони не така вже маленька, щоб від неї відмахнутися. І щоб дістатися з одного кінця місця в інше, потрібен час, особливо якщо без авто; у мене-то автомобіль є, та він зник; очевидно, вкрадений, подумав я знову, отож практично є людина без авто, а сам ось уже скільки часу тут прохолоджуєш та дарма гаю дорогоцінний час, розмірковуючи  як мені вчинити. Давно пора спіймати таксі. Якби я був спритнішим, то відразу ж стрибнув би у трамвай, щойно виявилося, що автомобіль зник, а я ніби остовпів засмутився і ні туди ні сюди справді ніби закляк. Ну а хто б на моєму місці не почувався так само? Це ж авто! До авто звикаєш, з роками воно стає ніби членом сім'ї, а для мене, безсімейного, другом. Я відкликаю таксі і сідаю. Зазвичай я рідко користуюсь таксі. Коли треба, я волію пройтися пішки. "До посольства Фінляндії", - кажу я водію. Йому довелося діставати дорожній атлас, такий же, який лежить, чи лежав, у мене в авто, - чудовий атлас, вулична сітка Осло зображена на ньому дуже детально, включаючи кілька передмість. Шофер шукає на плані посольство. Він перевертає карту догори ногами, крутить шиєю. Нарешті сповіщає: "Вулиця Томаса Хефті" - і рушає з місця. "Тисни на газ!" - кажу я ніби жартома, та в той же час так, щоб водій зрозумів - насправді я цілком серйозно. Він елегантно повів з мене тими вулицями, якими потрібно, котрі відомі лише таксистам, соромлячи мою упередженість, і водночас розповідаючи про Томаса Хефті. Мовляв, Томас Хефті був справжнім майстром на всі руки, свого часу багато зробив для розвитку бездротового телеграфу, до того ж був політиком та членом Міжнародного олімпійського комітету, і чимало чого іще, про що я раніше ніколи не знав і не чув, для мене в новину і ці факти, і те, що таксист розповідає мені про щось інше, окрім підвищення цін на бензин. Ще він розповів, наприклад, про те що з лікарні Уллевол втекла сомалійка з резистентною формою туберкульозу. А ти розумієш, що це означає, приятелю? Це означає, що коли ти з нею зустрінешся, то все, тобі гаплик! Лягай і вмирай! Ми їм дозволяємо проживання в країні, витрачаємо на них гроші, тоді як наші старенькі валяються в коридорах. Це ж як повінь, - воно все затоплює, і в повітрі носяться зміни, все змінюється, а вода піднімається все вище, і все тече, і треба якось впливати.