Розділ шестнадцятий, у якому палає ненависть.

- Дозвольте представити вам, ваша високосте, мого брата, сера…

- Ви не уявляєте, як ми з чоловіком раді бути тут, ваша високосте…

- Герцог ла Іф з дітьми!

- Дозвольте представити…

Принцеса Ільда завчено кивала, усміхалася, знову кивала, казала одні й ті самі слова різним людям і вже на двадцятому представленому їй гостеві полишила спроби запам’ятати їхні імена. Усі вони злилися для неї в один великий яскравий хоровод, галасливий та набридливий.

Прийом у королівському палаці з нагоди її заручин з віконтом Мауро Д’обрі був грандіозним, король запросив на нього геть усіх шляхетних панів та пані, що з’їхалися в Ехідо на турнір та весілля. Палац ломився від гостей, слуги (яких додатково довелось брати напрокат у всіх родичів короля) збивалися з ніг. А самій принцесі чи не вперше у житті довелось витримати роль господарки такого величезного заходу, і їй це відчуття дуже сильно не сподобалось.  

- Скажи мені, що в тебе вдома нічого такого ніхто не влаштовує! – зажадала вона від нареченого, коли раптом у неї з’явилась вільна хвилина. – Або ж я негайно розірву заручини, надягну рясу паломниці і піду дорогою діянь світлих божеств. Це, як ти напевно знаєш, двадцять років пішки в один бік!

- Ну, може не з таким розмахом… - збентежено обвів очима головну залу віконт. – Але взагалі-то буває. На іменини герцога, свято Небесного сяйва, ще може Літня ніч… Але там все одно майже завжди одні й ті самі люди, місцеві. Один раз запам’ятаєш, хто що і як і далі буде легше. Не те що тут.

І справді, лише тепер, побачивши всіх їх на власні очі, Ільда зрозуміла, що її батько запросив на її весілля чи не половину всього дворянства своєї та суміжних держав.

- Я думаю, вся справа в турнірі, моя люба. – сказав їй віконт. – Навряд чи б вони всі приїхали лише на твоє весілля. Твій батько знав, чим їх приманити. І думаю, використовує це у своїх цілях на повну.

Він кивнув у бік Владислава Першого, який розмовляв з групкою панів, серед яких Ільда впізнала короля сусідньої країни, замісника первосвященика Світлих богів та двох курфюстів Імперії.

У Мауро була одна риса, яка вже починала Ільду бісити. Він полюбляв проказувати очевидні речі таким тоном, ніби відкривав співрозмовнику якусь особливу таємницю. Те що батько вичавить всі можливі вигоди з цього турніру, дівчина знала і без нього. 

- Ваша високосте, - тихо прошепотіла на вухо принцесі Піна де Цар. – Там у дворі біля фонтану починається сварка між якимись панами. Треба, напевно, вийти і спробувати їх заспокоїти.

- Твоя черга. – швидко сказав Мауро, почувши фрейліну. – Я рознімав того п’яницю графа з його васалом півгодини тому. І я поки що в цьому палаці ніхто, вони твої гості.

- Ти, звичайно, правий. – сказала Ільда, стримуючи гнів, хоча більш за все їй хотілося в цю мить видати віконтові гарного ляпаса. – Веди мене, Піно.

Дівчата пройшли через відчинені двері, що вели на терасу. У натовпі, що там юрбився, впізнали Ільду та зашикали, змушуючи інших розступитися і пропустити принцесу до балюстради.

Ільда глянула вниз і побачила двох юнаків, молодше її самої, одного в червоному, а іншого в зеленому камзолах. Молодики з запалом сперечалися, втупившись один одному в очі. У кожного з них вочевидь була своя група підтримки – декілька юнаків, що стояли навколо, явно поділилися навпіл і підбадьорювали кожен свого лідера. Руки багатьох з них лежали на руків’ях мечей, демонструючи рівень запалу сперечальників.

- Ну і в чому там справа? – запитала стомлено принцеса в якогось добродія, що стояв поруч та з захопленням спостерігав за подіями біля фонтану. – Що ці двоє не поділили?

- Не знаю, ваша високосте, - вклонився їй чоловік. – Здається, щось про те, чи гідно битися з жінками, чи ні.

- О боги. – простогнала Ільда, зрозумівши, що знову бачить наслідки своїх власних вчинків, але це її розлютило ще більше, і на терасі раптом запахло лавандою.

Піна, пискнув, схопила принцесу за лікоть.

– Не треба, не треба! – зашепотіла вона Ільді. – Будь ласка!

Натовп відсахнувся від дівчат, побачивши сяйво на долонях принцеси. Внизу теж помітили, що на терасі щось відбувається, хтось торкнувся одного з юнаків і кивнув нагору, і ось вже обидва ворожих табори, кинувши суперечку, глибоко вклонилися принцесі.

Ільда видихнула, скинула з ліктя руку фрейліни та, вичавивши усмішку, звернулася до молодиків:

- Чи не занадто гарний вечір для сварки, панове? Та ще з такого не надто приємного приводу. Мені  справді шкода, що моя, скажемо чесно, невдала спроба пожартувати над шляхетними синами курфюстів послужила вам причиною для з’ясування відносин.

- Ваша високосте, наша сварка спричинена не самою темою, як ви кажете, жарту, а тим, як граф ла Дюже викладав мені свої аргументи щодо цього. – першим виступив юнак у червоному. – Його зухвалість та зарозумілі інтонації неприпустимі, і я маю боронити мою гідність…

- Я всього-на-всього припустив, що ви захищаєте ідею того, що двобій з жінкою може бути чесним, лише тому, що з чоловіками зазвичай програєте. – миттєво зауважив молодик у зеленому. – І я…

- Я прошу вас. – Ільді більше за все кортіло випустити в кожного з цих дурників по фаєрболу, але вона розуміла, що це зробить ситуацію ще гіршою. – Якщо у вас залишилось трохи поваги до цього місця та його господарів, не влаштовувати тут сварок чи, не дай боги, бійок. Ви обидва, якщо я не помиляюсь, зареєструвалися битися на турнірі? Чому б вам не вирішити свою суперечку там, як личить справжнім лицарям, а не псувати мені вечір заручин?