Розділ п'ятнадцятий, у якому збирають трофеї.

- Тут непогано. – зауважив Пако, відставивши кухоль. – Ночував я і в паскудніших місцях, скажу я вам.

- Ніхто й не сумнівався. – відповів на це Веласко, отираючи рота і віддуваючись. – Смачна селянська їжа та ще й повний сарай свіжого сіна – що ще треба людині для щастя?

- Я тут ночувати не буду. – зауважила Амалія. – Моя репутація, звичайно, і так загублена цією чудовою мандрівкою, але ніч з трьома чоловіками на сіннику – це занадто.  

- Але ж, леді, кмети до цього відносяться просто і їм на вашу репутацію все одно. Можете і лишитися. – підморгнув їй Пако. –  Те, що вас відправили ночувати до удови, говорить про те, що вас вже вважають розпусницею. Ви ж знаєте, як в селах зазвичай з удовами буває?

- Ой, заткни пельку вже. Ти ж наче обіцяв перестати їй набридати. – гримнув на нього Ламберто.

- Ну добре. Краще скажіть, який у нас на завтра план? Ви зі старостою були у коваля? – легко погодився бард і перейшов до іншої теми.

-  Були. Те, що вони знайшли серед запасів, схоже на спис приблизно так само, як ти – на чесну людину. – сказав лицар. – Але із залізом легше, ніж з пристаркуватими бардами – коваль зараз працює над тим, щоб те лезо видовжити, загострити та надійно закріпити на найдовшому держаку, який вони знайдуть.

- Тобто зброя в нас буде.

- В нас? – Ламберто здивовано видихнув. – Ти найнахабніший тип, якого я коли-небудь знав.  Яких це «нас»? Піду вбивати дракона я. І ще розраховую на допомогу Веласко. Але виключно для пошуку тварюки.

- Так який все ж таки план? – перепитала Амалія. – Я ось ніколи не бачила, як полюють на драконів. І я думаю, решта присутніх також. Навіть ви.

Лицар хмикнув.

- Ну якщо питає леді… – ледь вклонився він їй. – Тоді я не можу дозволити собі не відповісти.

- Полювання на драконів бувають двох типів. – промовив він нарешті, побачивши, що навіть Веласко очікує на продовження. Навіть гусінь на ім’я Плюш на руках у фрейліни перестала маскуватися під шматок сукні, як вона це робила весь час, поки поруч були селяни, і з цікавістю втупилася у лицаря. – Перший, якщо ви робите засідку і нападаєте на дракона, коли той сам полює на якусь здобич. Підставляєте йому отару овець чи ще щось. Це шлях могутніх, гарно споряджених героїв з великою групою підтримки на кшталт добре тренованої роти міської сторожі.

- Тобто не наш.  – зауважив Веласко.

- Я завжди казав, що наш паломник надзвичайно розумна людина! – підняв вгору пальця бард. Амалія зітхнула.

- Ви слухаєте далі? – роздратований тим, що його перебили, спитав Ламберто.

- Сссслухаєте! – зауважила Плюш, і всі замовкли, вражені підтримкою, яку маленька гусінь раптово надала лицарю.

- Другий, більш поширений спосіб вбити дракона\ більш розповсюджений. Для нього потрібен лише довгий, гарно загострений спис, трохи везіння та знання, де дракон спить, поки перетравлює їжу. Цей спосіб набагато простіший за попередній і в принципі, доступний будь-якому вправному одинаку. І драконів не знищили досі вдруге лише тому, що вони досить гарно ховаються. – продовжив Ламберто. – А ще, щоб вбити навіть сплячого дракона, треба знати його вразливі місця і мати достатньо сміливості та сили.

- За сміливість та силу відповідаєш ти, за те, щоб знайти дракона – я. – підвів підсумок Веласко. – А Пако може піти з нами, щоб написати баладу про те, як ти вб’єш тварюку.

- Десь так. Але підемо лише ми вдвох. Чим менше людей, тим менше ризику, що щось піде не так. – відрізав Ламберто. – Менше відволікання, менше шансів, що хтось зробить щось дурне та голосне, і сполохає дракона завчасно. Тим паче Амалію все одно треба лишити тут. І тоді краще лишити її серед цих селюків не одну. 

- Ну дякую. Саме цієї компанії мені бракувало, щоб почуватися в безпеці та комфорті! – пирхнула фрейліна.

- Я думаю, треба йти всім. – сказав Пако раптом надзвичайно серйозним тоном. – Подумайте, якою ми до цього були гарною командою!

- Що? – не дуже розуміючи, про що мова, спохмурнів лицар.

Веласко задумливо похитав головою.

- У чомусь він правий. Згадай печери. Амалія придумала, де взяти відмичку, якою Пако відімкнув двері, після чого ти пробив нам силою шлях до телепорту, де я зміг скористатися магією. – пояснив паломник. – А на болотах ти відбивав стріли привида, Амалія знайшла мермедізів, а Пако встановив з ними контакт. Ми справді гарна команда і доповнюємо одне одного.

- Я була дуже рада бачити вас обох живими та здоровими знову, навіть барда. – додала фрейліна, дивлячись на Пако та Ламберто. – Я б сказала, що ми всі стали друзями, якби Пако вів себе трохи пристойніше. Але не враховуючи цього, я думаю, ми всі здружилися, чи не так?

- Дружжити! – додала маленька гусінь раптом. Амалія ніяково засміялася.

- Амінь. – незворушно відказав лицар. – Це все чудово, друзі мої, і я теж відчуваю до вас як мінімум відповідальність старшого брата до молодших родичів, за якими треба наглядати, щоб вони не втрапили в халепу.

На цих його словах Веласко посміхнувся, а Пако, старший від лицаря чи не утричі, у захваті від нахабства лицаря закотив очі.

- Але. – продовжив Ламберто, незважаючи на їх реакції. – Полювання на дракона не та річ, з якою можна жартувати. Натовп буде зайвим, тож підемо ми вдвох.  А потім всі разом рушимо нарешті до столиці. Як ми тепер знаємо, ми справді в східних баронствах, і, якщо не будемо баритися, ще встигнемо до початку турніру.