Розділ тринадцятий, у якому крадуть мандрагору

- Її високість принцеса Ільда!

- Я, курва, знаю, як її звуть! – злісно вишкірився на церемоніймейстера Владислав Перший. – І взагалі, прийом закінчено, і тепер буде розмова батьків з донькою! Всі геть, крім принцеси!

Натовп придворних та слуг майже наввипередки, фактично штовхаючись та ледь не збиваючи одне одного з ніг, вичавився з малої тронної зали, обтікаючи бліду принцесу, що стояла, випроставши спину і високо задерши підборіддя. Люди, що проходили, точніше пробігали повз неї, кидали на Ільду погляди, сповнені цікавості, хоча іноді там було і співчуття.

Кожен при дворі знав, що Владислав не найдобріша чи найгуманніша в світі людина, хоча й по-своєму справедлива. Але також всі знали і те, що коли Владислав у присутності дружини починає переходити на брудну лайку, то про справедливість він може легко забути. Останній раз після подібних висловлювань його величності королівський кат отримав неабияку премію за перепрацювання. І ніхто не хотів давати привід знову виплачувати кату зайві гроші.

 Коли нарешті за останнім слугою зачинилися двері, король, який до того нетерпляче барабанив пальцями по бильцю трону, схопився на ноги і заходив навколо Ільди, яка продовжувала мовчати, вперши очі кудись повз батька.

Королева спокійно спостерігала за цією сценою зі свого крісла біля трону. На її гладкому, наче ляльковому, обличчі, застигла незворушною маскою нудьга.

- Що. Ти. Собі. Дозволяєш! – нарешті почав Владислав, зупинившись напроти Ільди.

- Ваше величносте? – з подивом запитала принцеса, перевівши погляд на батька і трохи присівши, як того вимагав етикет. 

  - О, то зараз ми будемо розігрувати слухняну та ввічливу дочку. – зло засміявся король. – Тепер, коли через твої витребеньки в королівства геть зіпсовані стосунки з Лозаною та Діран-Ді, ти будеш вдавати, що ти тут зовсім ні до чого?

- Я вас не розумію, ваше величносте. – холодно промовила Ільда. – Я сумлінно виконала ваш наказ. Ви дали мені вибір, я ним скористалася. Як саме мені цей вибір робити, ви не наголошували...

- Бо я не маю давати тобі інструкції для того, щоб підтирати зад! – заревів Владислав. – Для цього існує сраний дворянський е-т-и-к-е-т! Який в тебе, моя дурна дочечко, вбивали десять років поспіль! 

Ільда здригнулася, бо останні слова король проревів їй прямо в обличчя, і її незворушність дала тріщину. Вона ніколи не бачила свого батька в такому гніві. Принаймні, щоб він був настільки злий саме на неї.

- Не підтиратися отруйним плющем! Не сякатися в скатертину! – не припиняв кричати король. - І не принижувати сраних курфюстів сраної Імперії!

З цими словами він відірвав від стіни щит з власним гербом і з силою жбурнув його в куток. Почувся металевий брязкіт та гул. У кімнату обережно зазирнув гвардієць, але сховав голову за мить до того, як Владислав повернувся до дверей.

Королева зітхнула.     

- Ти щось хочеш сказати, моя люба? – повернувся до неї король, і в голосі його було стільки отрути, що він, напевно, міг би занапастити нею всіх курфіюстів та їх почети відразу.

- Дівчина вчинила нерозумно. Але в неї були на те причини. – голос королеви був такий же юний, як і обличчя. Хай вона мало чого досягла в магії, але ельфійські корені давали їй змогу в п’ятдесят виглядати на тридцять.

- Я! Дав! Їй! Вибір! – заревів король. – Хіба твої інші дочки, Кармеліє, мали якийсь вибір? Чи ти сама мала вибір? Чи може твоя мати, що її тринадцятирічну віддали князю Ойжу як частину викупу після програної війни, мала вибір?

- Я… - почала була Ільда, але злякано замовкла, коли король повернувся до неї, наставивши свій товстий палець прямо між її очей.

- Мовчи! Мовчи, заради всіх богів, бо ще слово і я прослідкую, щоб ти не змогла сидіти на весільному обіді. – прошипів король. Очі його були налиті кров’ю.

- Дівчина занадто сильно нервувала через втрату подруги. А ти, замість того, щоб займатися пошуками Амалії, поставив доньку перед фактом, що їй треба швидше обрати, за кого виходити заміж. – спокійно сказала королева. – Ось дитина і розізлилася. І перш ніж ти знову спалахнеш, я хочу нагадати, що саме ти в нас любиш зі злості робити дурниці. Міг би і здогадатися, що твоя дочка теж може щось утнути.

Владислав скривився.

- Я дбаю про королівство. А ще про те, що буде, коли мене не стане. Ти не подарувала мені жодного сина, бо клята ельфійська кров занадто сильна, і у жінки з твоєю вродою, звичайно, не могли не з’являтися дочки. Красиві та обдаровані. Знову і знову.  – сказав трохи спокійніше Владислав. – А твої дочки, які вже декілька років заміжні, теж ще не подарували нам жодного онука. У цих умовах, наступним королем стане хто? Мій дурнуватий кузен, у якого п’ятеро синів і жодної клепки в голові!

Король підійшов до трону і з зітханням опустив на нього свій зад.

- На заході якісь селюки підняли повстання. На півдні, як раптом виявилось, щось затівають кляті гобліни, а ще місцева знать, що давно не бачила короля, здається, забула про моє існування. Можливо, доведеться воювати з цілою провінцією та з гоблінами одночасно. І саме цей момент обирає моя чудова обдарована дочка, щоб посварити мене відразу з герцогством Лозаною і з графством Діран-Ді. Що означає, враховуючи їх зв’язки, приблизно з третиною Імперії.