Розділ другий, у якому всі страждають, але кожен по-своєму.

- Залиште мене нарешті саму! Геть, всі геть! – замахала рукою принцеса Ільда фрейлінам, що вперлися слідом за нею до покоїв, і ті збудженим табунцем різнокольорових кізочок почали, тихенько перемекуючись, виходити з кімнати.

- Амалія, залишся! – сказала принцеса одній, скромно вдягненій дівчині, що стояла трохи осторонь, коли та також зробила пару кроків до виходу. Це викликало декілька не надто ласкавих поглядів з натовпу в бік фаворитки, але тій було все одно.

- Ваша високосте? – запитала вона чемно, присідаючи в короткому реверансі.

- О боги, облиш це! – сказала принцеса, переконавшись, що двері зачинилися за останньою з фрейлін. – Ми наче домовлялися?

- Пробачте ваша… пробач, Ільдо. – розпрямилася Амалія і на її щоках заграла ямочками зухвала посмішка. – Привілей називати тебе на ім’я і чхати на етикет у твоїй присутності – занадто велика честь для простої фрейліни на кшталт мене. Інші дівчата з’їдять мене живцем, якщо дізнаються, як ми з тобою спілкуємось.

- Для фрейліни – так. Для найближчої подруги – ні. – Ільда зітхнувши впала в крісло. – Боги, що за день…

- Ще трохи. Два-три тижні, не більше. – сказала, підходячи, Амалія. – Принести тобі капці?

- Який сенс? За декілька хвилин у двері постукає Бертуччо та оголосить наступний пункт сьогоднішньої програми. – в голосі юної принцеси лунав розпач, але туфлі вона таки скинула і залізла в крісло з ногами. – Якщо я не помиляюсь, це буде примірка ще однієї сукні. П’ятої за сьогодні.

- О, який жах! – сплеснула руками Амалія в жартівливому жесті. – Це знову півгодини вам, ваша високість, зображати з себе царствений манекен та ледь стримуватися, щоб не спалити бідолашну швачку за її нудну набридливість. А все тому, що хтось вигадав мати по нові сукні на кожен день турніру. Не пам’ятаю, хто ж це придумав?

Ільда проігнорувала останні слова і задумливо підняла руку. На кожному з її красивих довгих пальчиків засвітилися біло-зелені вогники. У повітрі запахло лавандою.

- А це ідея.

- Не дуже хороша. – посуворіла подруга. – Звичайно, чудово, що в тебе навіть більш яскраво, ніж у твоєї матері, проявляє себе ельфійська спадщина. Але та бідна жіночка ще не повністю відростила волосся і брови з того, останнього разу.

Ільда погасила вогники та зітхнула.

- Так, самоконтроль, стриманість та неприпустимість використання бойової магії для розваги чи проти челяді. Особливо проти челяді і для розваги. Я все пам’ятаю, дякую. Бруно повторює все це кожного разу на початку занять, і, до речі, його учбовий клас йде наступним пунктом після примірки сукні.

- Скористаюсь нагодою і відлучуся від вас, моя принцесо, поки ви будете палити манекени та слухати нудні промови придворного мага. – діловито промовила Амалія. – Все одно мені там у тренувальній залі робити нічого. Від ельфійських предків, якщо вони в нашої сім’ї і були, мені не залишилось нічого.

- Знову якась інтрижка? – запитала Ільда з заздрістю в голосі.

- В місто починають з’їжджатися лицарі. І не всі вони старі та негарні. – кокетливо потупилася фрейліна. – Тим паче, що юній леді з бідної сім’ї треба вже подбати про своє майбутнє і підібрати собі партію. Адже вона не дочка могутнього короля. А її покровителька скоро покине її. За два-три тижні.

- Знущайся, знущайся. – пробурмотіла Ільда. – Ти прекрасно знаєш, що я би залюбки з тобою помінялася. Ти хоча б можеш залицятися до когось без вказівки своїх батьків, а я знаю лише те, що після турніру король оголосить, за кого саме він мене віддасть. А ще в тебе навіть буває вільний час для всіх тих залицянь!

- Жахлива доля принцеси. Але Владислав хоча б обіцяв тобі, що твій наречений буде молодий і не дуже страшний, і тобі не доведеться терпіти поруч старого шкарбуна, який бере вже третю дружину, хай він буде тричі герцог. – напівжартома сказала Амалія. – До речі, поки до нас не вдерся розпорядник з новою сукнею, хочеш дізнатися останні чутки про турнір?

- Якась жахлива дичина? Хоча після тої дивної плітки, в якій тебе оголосили не просто моєю фавориткою, а коханкою, я вже нічому не здивуюсь.

Амалія захихотіла.

- Дивні люди. Якби навіть ми з тобою були такими збоченками, звідки б у мене взялася свобода робити такі дурниці? Ми з тобою наодинці залишаємось пару разів на день, а тобі, щоб мене тільки звільнити від усіх цих обгорток та корсетів, знадобиться хвилин десять!  - додала принцеса, яку Амалія часто проводжала до сну. – То що там за нова плітка?

- Пішла чутка, що король віддасть твою руку переможцю турніру. Кажуть, що він не вагається між двома-трьома кандидатами,, не буде влаштовувати політичний брак, а просто отак візьме і віддасть тебе заміж найвправнішому лицарю, незважаючи на його рід чи стан. – сказала фрейліна.   

Тепер захихотіла принцеса, уявивши собі обличчя батька, якщо б хтось йому цю плітку розповів.

- І що, хтось вірить?

- Через те, що десь половина з лицарів (особливо молодих) щиро закохані у вашу високість, то думаю, вони дуже хочуть у це повірити. І я певна, знайдуться дурні, що таки повірять.

Ільда раптово спохмурніла.

- Можливо, так було б навіть краще. Почувати себе трофеєм мені було б некомфортно, але роль політичної розмінної монети мені подобається не більше. Проте цього ніколи не буде, тож доведеться цим нещасним безнадійно страждати далі.