Найкраща вихователька для тата
Ранок у садочку. День, який почався інакше
Група гуділа з самого ранку — то були не просто діти, а справжній мурашник: хтось не хотів віддавати іграшку, хтось розливав сік, хтось заснув у кріслі з книжкою на голові. Але все це було звично. Своє.
Оля встигла перевдягти трьох, знайти загубленого носорога, заспокоїти сльози через зламаний фломастер і навіть… усміхнутись.
— Пані Олю, а ви сьогодні гарна! — проспівала Ліза, приносячи свого папужку з конструктора.
— А вчора вона була сумна! — додав Тимко, дуже серйозно.
— А сьогодні вона пахне як пиріжок! — Злата, як завжди, втрапила в саму точку, і група вибухнула сміхом.
Оля просто сміялась разом із ними.
Вперше за довго — щиро, без бар'єрів.
У дверях з’явилась колега Іра — коротко:
— На тебе чекали внизу. Але вже пішов. Златин тато. Щось залишив на столі охорони.
Оля знітилася. Тиша в ній одразу стала гучною.
Вона вийшла у коридор, спустилась по знайомих сходах, де на стінах були кольорові метелики і саморобні годинники.
На столі стояла нова термочашка.
І записка.
«Якщо ще раз запізнюся — пробач. Але не тому, що не хочу прийти раніше. Просто дуже хочу, щоб ці хвилини затягнулись. Ті, коли думаю, що бачитиму вас знову. — А.»
Оля торкнулась записки пальцем. Потім чашки. І раптом… усміхнулась.
Тепло.
Собі.
Йому.
І, певно, вперше — усміхнулась не як вихователька. А як жінка, яку хочуть чекати.
#656 в Жіночий роман
#2385 в Любовні романи
#520 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 09.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
