Оля. Вдома. Тиша після садочка

Коли за Златою зачинились двері, і повітря згасло разом із дитячим сміхом, Оля ще хвилину стояла на місці. Термостакан грів долоні — запах кориці тягнувся за нею шлейфом спогадів. Чомусь не про осінь. Про нього.

Вона принесла каву додому. Не тому, що хотіла — просто… не змогла викинути. І тепер вона стоїть на її кухні — тиха, акуратна, світла, як усе життя Олі. Чисте. Стримане. Без надлишків.

Вона сіла на край дивану, все ще в шкарпетках, не роздягнена до кінця. Відклала термочашку на журнальний столик, закрутилась, як завжди, в плед. Той самий, із зайчиками, що такий самий, як у Злати в садочку. Знаходити затишок у повтореннях — це її.

У голові звучали слова Злати:
— "Пані Оля — моя майбутня мама! Ну, я так думаю. А якщо тато дуже соромиться, я сама все скажу!"

Оля хмикнула. Щось між сміхом і зітханням.
— Боже, дитя… — прошепотіла вона, прикладаючи долоню до щоки. Вона вже звикла до щирості дітей, але слова Злати щоразу били точніше, ніж будь-які дорослі зізнання.

А він…
Оля заплющила очі. Побачила його погляд. Сором'язливий. Відвертий. Чомусь теплий.

Він завжди запізнювався.
Але завжди приходив.

Це вже щось значить, правда?
Ні. Не можна так думати.

Вона сіла рівніше, як робила щоразу, коли ловила себе на думці про Андрія. Це неетично. Це — межа. Тато вихованки. До того ж лікар, чоловік із серйозною професією, відповідальністю, життям, яке точно не має місця для виховательки дитсадка, що колекціонує чашки з котиками і читає вірші на ніч.

І все ж…

Його усмішка.
Його очі, коли він дивиться на Злату.
І на неї. Теж.

Бдзинь.
Телефон. Повідомлення.
«Дякую, що завжди чекаєте. І не просто — чекаєте. Ви робите це з душею. Сьогоднішня кава — з вдячністю. А може й… з натяком » — Андрій.

Оля на мить прикрила екран рукою. І ще довго не відповідала.
Бо в той момент, у теплій тиші власної квартири, вона раптом дуже чітко зрозуміла:

Це вже не просто «тато, що запізнюється». Це — чоловік, якого хочеться дочекатися. Ще хоч раз. І ще раз…

Підтримай автора — вподобай і підпишись 
Це дрібниця для тебе, а велика мотивація для мене