Розділ 3. Тиск і таємниці

Осінній дощ безжально бив у скло чорного Range Rover, який паркувався біля приватного ресторанного комплексу на околиці міста. У салоні панував напівтемрява, змішана з важким ароматом шкіри, кедра та дорогого тютюну.

Я сиділа на пасажирському сидінні, стиснувши пальці в кулаки так міцно, що нігті впивалися у долоні. Після тієї напруженої розмови в офісі Андрій буквально змусив мене сісти в його авто під приводом «обговорення деталей робочого проекту». Батько, звісно ж, із радістю відпустив мене з «поважним інвестором».

Андрій вимкнув двигун. Настала тиша, яку розривало лише прискорене дихання двох людей і шурхіт крапель по даху.

— Довго ти збиралася мовчати? — його голос прорізав мовчанку, сталевий і низький.

Він розвернувся в кріслі, поклавши руку на кермо. У світлі вуличних ліхтарів його обличчя здавалося висіченим із граніту: суворі риси, стиснуті губи, палаючий темний погляд.

— Про що ви, Андрію Марковичу? — я намагалася тримати голос рівним, але він зрадницьки затремтів на останньому слові. — Ми їдемо на обід з партнерами, хіба ні?

— Перестань грати виставу, Соломіє, — він нахилився до мене, змушуючи здригнутися. — Я не дурень. Шість тижнів з нашої ночі. Твоя раптова блідість, відмова від кави, нудота... і те, як ти невільно закриваєш долонею живіт щоразу, коли я наближаюся.

Повітря в моїх легенях миттєво закінчилося. Серце влаштувало божевільний забіг у грудях.

— Це просто втома через навчання й нові обов'язки, — я відвернулася до вікна, намагаючись сховати сльози, що запекли в очах. — Не вигадуйте того, чого немає.

Його гаряча, велика долоня накрила мою руку, що лежала на колінах. Я здригнулася від цього дотику — мов від струму. Але замість того, щоб відштовхнути, Андрій повільно перемістив свою руку вище, зупинивши її прямо на моєму животі.

— Не бреши мені, — м’яко, майже благально, але нетерпимо прошепотів він. — Подивися на мене.

Я повільно повернула голову. У його очах більше не було холодної ділової зверхності. Там вирував цілий океан емоцій: відчай, невіра, шок і якась первісна, дика відповідальність.

— Це моя дитина? — поставив він пряме запитання, від якого в мене земля попливла з-під ніг.

Сльози все ж прорвалися й гарячими струмками котилися по моїх щоках. Я не змогла видавити з себе жодного слова, лише безпорадно ствердно кивнула.

Андрій важко видихнув і заплющив очі, закинувши голову на підголівник. Його груди прискорено піднімалися. На мить мені здалося, що він зараз розлютиться, скаже, що це пастка, що я намагаюся прив'язати його до себе чи до статків мого батька.

Але коли він знову розплющив очі, у них сяяв вогонь, якого я ніколи раніше не бачила.

— Боже, Соломіє... — він провів долонею по своєму обличчю, а потім знову подивився на мене. Його пальці ніжно торкнулися моєї щоки, зтираючи сльозу. — Чому ти втекла? Чому мовчала? Ти хоч уявляєш, про що ти думала всі ці тижні самотужки?

— Я боялася, — витиснула я крізь сльози. — Ви... Ти бізнес-партнер мого батька. Для вас це була просто ніч. А для мене... Мій тато знищить нас обох, якщо дізнається! Він вимагає від мене ідеальності, чекає від'їзду до Лондона... Якщо він дізнається, що я вагітна від чоловіка, з яким навіть не була знайома — він відречеться від мене!

— Твій батько нічого тобі не зробить, — твердо відрізав Андрій. Він перехопив мої обличчя обома долонями, змушуючи дивитися прямо йому в очі. — Ти більше не одна. Чуєш мене? Ніяких Лондонів і ніяких втеч. Це моя дитина. І ти — моя.

Його впевненість і це власницьке «моя» одночасно налякали мене й подарували дивне, невідоме досі відчуття захищеності.

— Андрію, це не так просто... — спробувала заперечити я.

— Все дуже просто, — перебив він, нахилившись і торкнувшись мого чола своїм. — Від сьогодні я проконтролюю кожен твій крок, кожного лікаря і кожну секунду твого життя. Ти будеш під моїм захистом. А з твоїм батьком... з ним я розберусь сам, коли прийде час.