Пролог

Повітря навколо заміського комплексу було насичене ароматом розігрітої за день хвої, витягнутого сухого вина та важких солодких парфумів. Вечір стрімко переходив у теплу червневу ніч. Від відкритої терраси, де гуляли гості моєї найкращої подруги, відлунював сміх і баси живої музики, але тут, біля дзеркальної гладі озера, панувала тиша.

​Я стояла біля низьких перила, стискаючи в пальцях кришталеву ніжку келиха з шампанським. Шовкова сукня кольору пудри приємно охолоджувала шкіру, але всередині все пекло від незвичної свободи. Двадцять два роки під пильним наглядом батька — гіперопіка, контроль, чіткий розклад — і ось я вперше одна. Вільна.

​— Ви п'єте це так, ніби воно отруйне, — пролунав поруч оксамитовий, глибокий чоловічий голос.

​Я здригнулася й повернула голову.

​Він з'явився ніби з нічної темряви. Високий, плечистий, у темно-синьому класичному костюмі без краватки, із розстебнутим верхнім ґудзиком білосніжної сорочки. Легка щетина на чітко окресленій щелепі додавала йому суворості, але в темно-карих очах ховалася гостра, хижа зацікавленість. Від нього віяло дорогою шкірою, тютюном та небезпечною впевненістю. Чоловік, який звик брати від життя все, що зажадає.

​— Я просто не звикла до такого кількості бульбашок, — спробувала віджартуватися я, відчуваючи, як щоки охоплює рум'янець.

​— Помилка, — він зробив крок ближче, опинившись на відстані одного подиху. — Життя взагалі складається з речей, до яких варто звикати. Наприклад, до задоволення.

​Його звали Андрій. Йому було тридцять п'ять. І він дивився на мене так, ніби я була єдиною живою істотою в цьому заповненому людьми місці.

​Те, що сталося далі, здавалося спалахом блискавки. Розмова, що розпочалася біля бару, перетворилася на небезпечну гру поглядів і напівнатяків. Кожне його слово відгукувалося в мені невідомим досі трепетом. Поруч із ним я почувалася не дівчинкою-вiдмінницею, а жінкою.

​І вже порожньому готельному номері на третьому поверсі комплексу повітря було гарячим і густим від пристрасті. Тіні від вечірніх ліхтарів танцювали на стелі.

​— Ти впевнена, Соломіє? — його губи торкнулися моєї шиї, змушуючи мене вигнутися йому назустріч. Його сильні, гарячі долоні впевнено обіймали моє тіло, а погляд шукав у моїх очах бодай найменший сумнів.

​— Так, — видихнула я, розчиняючись у цьому божевіллі.

​Це був мій перший досвід. Суміш страху, гострого болю та дивовижної ніжності, з якою він стримував свою силу, перетворюючи кожен дотик на пестощі. Андрій дарував мені себе всього — без залишку, заколисуючи солодким пошептом у напівтемряві.

​Перші промені світанкового сонця пробивалися крізь важкі штори, заливаючи кімнату яскравим світлом.

​Я прокинулася від тиші. Андрій спав поруч на спині, скинувши простирадло до стегон. Його широкі груди рівномірно піднімалися, а темне волосся лежало по подушці. Він виглядав спокійним, розслабленим і... нереальним.

​І тут мене накрила паніка.

​Холодна, твереза хвиля усвідомлення вдарила в скроні. Що я зробила? Хто він? Що скажуть батьки, якщо дізнаються? Тато вимагав від мене ідеальності все моє життя, а я просто віддалася незнайомцю на весіллі подруги!

​Тремтячими руками я почала збирати свій одяг, розкиданий по підлозі. Сукня. Туфлі. Застібка від білизни плуталася у пальцях. Я навіть не скропила обличчя водою — просто схопила сумочку і, не відчуваючи під собою ніг, вискочила за двері номера.

​Я втекла, залишивши в тій кімнаті свою невинність, залишки дитинства та ледь помітний аромат власних парфумів на вологій від мого тіла подушці.

​Я була переконана, що більше ніколи в житті не побачу Андрія. Я помилялася.