Розділ 16

Вночі мені погано спалося. Все намагалася вирішити, як вчинити з роботою. Якщо начальник і далі продовжить наді мною знущатися, то вистачить з мене. Нехай його дядько знайде іншу наглядачку. Навіть побачення з Лукою пережила через нього, сподіваючись, що він піде на поступки, але щось я сумніваюся. Олег Романович невиправний. І найгірше, що я до нього звикаю. У парку найбільше через нього хвилювалася, червоніла, губилася під пильним поглядом начальника. Не повинно так бути. Мені вже на нього навіть скаржитися, як раніше, не хочеться.

З ранку забігаю в офіс рішуча. Почну шукати нову роботу, і якщо підвернеться щось, то привітаю Олега Романовича з перемогою. З позбавленням від мене! Поки тут ще попрацюю, і полегшувати йому завдання не буду.

Заношу каву в кабінет, і з гуркотом опускаю тацю на стіл.

- Хто це у нас не в настрої після побачення? - засліплює бос мене білозубою посмішкою, а в його очах так і танцюють небезпечні бісенята.

- Мій настрій звичайний, - не піддаюся спокусам, ох, нелегко працювати з красунчиком.

- Звичайний, це як розуміти? Вже чекати на помсту? Вигадала що-небудь новеньке? - відкидається бос, посміхаючись, ніби в очікуванні.

Ось і не думала. Тепер захотілося, щоб знав, як у мені сумніватися.

- Олегу Романовичу, новеньке у мене для вас є.

- Та невже? І що ж?

- Наш договір. Сподіваюся, ви про нього не забули? Хлопця мого побачили, отже, виконуйте умову. Ніяких розіграшів. Разом спокійно працюємо до вашого підвищення.

Бос насупився.

- Як давно ти з ним?

- Достатньо, щоб у парку гуляти.

- Але знаєш, він тобі не підходить. Я не побачив між вами іскри.

Ви подивіться на нього, на порадника.

- У той момент вас відволікли вареники. Ми тоді іскрили і виблискували, дивлячись один на одного, - не відступаю від легенди. Нехай вважає Луку дурнем, але факт, що він у мене є, не зможе заперечувати.

- Можу піти тільки на взаємну угоду, - поміркувавши з хвилину, бос приймає рішення. - Ти маєш припинити здавати мене дядькові. Більше ніяких наручників і фокусів на нараді.

- А якщо ви надовго підете в загул?

- Сама за мною туди приходь, не соромся, - ну ось, він знову бавиться. - Лізо, ти чого? Я ще нікуди зник, навіть приїхав сьогодні без запізнення.

- Угу, а завтра вас шукай десь по клубах, - шморгаю носом, змахуючи сльозинки з очей. - Я піду, Олегу Романовичу.

Виходжу, сама не розуміючи, чому не стрималася. Вірила у нього, сподівалася, а він... у-у-у. Більше не довіряю босові. Але все одно я повинна була нагадати про умову. Невідомо ще, скільки доведеться нову роботу шукати.

Після обіду Олег Романович бере мене з собою на зустріч з постачальниками. Найдивовижнішим стає в нашій поїздці, що ми дійсно приїжджаємо по робочих справах. Не обдурив, але це ще нічого не означає. Все одно я постійно в напрузі, куди мене хитрий бос завезе.

Напевно, я сама собі наврочила на зворотній дорозі.

Олег Романович відповідає на телефонний дзвінок. Розмовляє недовго і коротко. Здалося, що грубувато. У кінці жбурнув на підлогу телефон і під ніс собі вилаявся.

- Щось сталося? - не витримую я.

- Можна і так сказати, - в голосі боса чується невдоволення. - Колишня дзвонила, просила про зустріч. Сказав, що в найближчий рік зайнятий, то вона заявила, що прийде тоді в корпорацію. Погрожувала при всіх відкрити мою таємницю.

О-о-о... Як цікаво. Пересуваюся на сидінні ближче.

- Що за таємниця?

- Звідки я знаю?! - ох, як гаркнув. Відсідаю подалі.

- Зрозуміло, що робити збираєтеся? - цікавість моя так і лізе, нічим не заткнути.

- Зустрінуся з нею і дізнаюсь, яка у мене таємниця, - далі міркує начальник, потім на мене підозріло подивився. Він так примружує одне око, коли щось підступне замишляє. - Лізо, я ж приїхав на твоє побачення? Навіть додому вас потім підвіз.

- Е-е... до чого ви хилите?

- Твоя черга побувати на моєму. Тільки ти прикинешся моєю новою дівчиною. Говорити нічого не доведеться, приїдемо, швиденько розберуся з істеричкою. Вона чекатиме неподалік від офісу в сквері. Сама розумієш, черговий скандал на всю корпорацію мені відразу нашкодить.

- То ви думаєте, що вона захоче вас повернути, і я стану доказом, що ви вже зайняті?

- Все вірно, Лізок. Що вона ще може хотіти? Звичайно, благати знову стати моєю коханкою. Ні. Я зав'язав після неї з танцівницями.

- А якщо вона на мене накинеться? - починаю хвилюватися, коли наближаємося до скверу.

- Зброю проти мене взяла? - не обертаючись, уточнює бос.

- Так, все при мені, - що тут приховувати, адже він моє добро встиг побачити.

- Тоді відіб'єшся.

- Ото дякую!

- Та жартую я, нічого такого не буде, і ти ж зі мною. Всього лише маленька зустріч з мого минулого. Поговорили і розійшлися. Вона нехай котиться собі далі, а ми в офіс вирушимо, - спокійно зупиняє машину і махає виходити.

Олег Романович мене не дуже заспокоїв. І справа не в танцівниці, його колишній. Справа в ньому. Адже я все ще чекаю на дурні розіграші. Він міг спеціально заманити мене до скверу, а потім…

Думка обривається, бо попереду я помічаю дівчину, зовні вона на кілька років старше за мене. Бос прискорює рішучий крок, вираз обличчя його серйозний, впевнений. Своє обличчя не бачу, але здивування на ньому напевно відбилося. Колишня дівчина прибула на зустріч не одна...

- Рито, у чому справа? Ти добре подумала, кому погрожуєш? - бос починає відразу з розбірок.

- По іншому ти зустрітися зі мною не хотів, - надуває губи висока вродлива білявка з довгим каре.

- Ось, подивися, я вже давно не холостяк. У мене є постійна дівчина, - Олег Романович показує на мене. - Навіть ні на що не сподівайся.

- Ой, ну, Олеже, я і так вже це зрозуміла. Знайомся і ти тепер... - білявка відходить на пару кроків і підтягує до нас двомісну коляску. - Це Ваня і Єва. Вони від тебе.