Розділ 15

- Луко, тільки ти не подумай, що це щось серйозне означає.

- Наше побачення, ти маєш на увазі? Зауваж, ти сама мене на нього запросила! - тягне задоволену посмішку сусід і прямо на зупинці лізе до мене обійматися. Навалився так, що ми трохи в калюжу не впали.

А це ми ще до парку не доїхали. П'ять хвилин пройшло, як вийшли з дому, і вже терпіння на межі. Хочеться за звичкою стукнути сумкою сусіда. Тримаюсь. Намагаюся заздалегідь поводити себе, як щаслива у стосунках дівчина. Ех, непросто все це, коли поруч знахабнілий Лука.

Сідаємо в автобус.

- Послухай, ти можеш називати нашу зустріч як завгодно. Але я так вирішила зробити через батьків. Вони нас давно відправляли ближче пізнавати один одного наодинці, ось нехай і заспокояться, - тихенько продовжую налаштовувати хлопця, щоб занадто не накидався на мене у парку.

- Ну не знаю… Складно тебе зрозуміти, - він тягне задумливо. - Ми з мамою думаємо, що ти зі страху мене втратити поводишся холодно. Як ніби цим захищаєшся. Боїшся, що я дістануся іншій і ти будеш страждати. Але ти не переймайся, Лізо. Одружимося, я заберу тебе до своєї кімнати і обіцяю багато-багато часу тобі приділяти.

І хотіла ж випити заспокійливого на доріжку... Хоча навряд чи в моєму випадку допоможе валер'янка. Мені б міцніше чого і в комплекті з важкою дубиною. У Луки мізки зовсім похитнулися під впливом матусі.

Варто було мені запропонувати йому поїздку в парк, що тут почалося... Батьки на термінові збори зібралися. Лука, звичайно ж, бігом всіх порадував. Просила ж у таємниці зберігати, еге, знайшла кого. Емма, його матуся, вимагала в парку Луку оберігати, ні в якому разі не давати йому вуличної їжі, а то її хлопчик незвичний до гидот. Серед інших пунктів - не кататися нам на швидкісних атракціонах, його може захитати до нудоти, і не підводити близько до паркового ставка, він качок боїться.

З добрих новин, або тих, що хоч чимось корисні, Лука вирядився у свій самий святковий костюм. Виглядає пристойно, на відстані зійде за нормального хлопця. На мені гарненька трикотажна сукня, зверху куртка і туфлі одягла. Намагаюся теж здаватися такою всією з себе готовою для чудового побачення. Та як не женю, а всі думки працюють у напрямку боса. Якими він побачить нас з боку? Що зрозуміє? І чи помічу я його появу?

Виходимо біля парку. Я пильно оглядаюся. Шукаю машину начальника. Ні, поки не бачу. Може, він взагалі не приїде, а мені мучся?! Тоді я йому... тоді точно влаштую веселе життя, що перець здасться цукром.

Про всяк випадок, беру Луку під руку. Він навіть це приймає за знак, що час цілуватися. Доводиться шипіти на нього і погрожувати, що зараз парк закінчиться. Тоді сусід відстає ненадовго і веде мене по мальовничій алеї повз ставка. Все мало набагато більше згодитися для романтики, якби Лука не зустрів качок. Він спочатку ховався за мене, потім осмілів і визирав, лаючись на птахів, і навіть кулаком перед ними махав. Відпочиваючі в парку, напевно, вирішили, що хлопець зі мною псих. А що тоді подумає Олег Романович? Скоріше відводжу Луку подалі від ставка.

- Лізо, я готовий заради тебе зважитися на найнебезпечніший атракціон. Давай купимо квитки?

Можливо, хто-небудь у майбутньому оцінить настільки геройський вчинок Луки. А я знову одягла свою білу курточку. Шко-ода.

- Краще не треба. Твоя мама казала, що тобі не можна, бо ще як захитає і знудить у повітрі.

- Ой, та коли це було? Може й пройшло вже?

Знизую плечима. Звідки я знаю його організм?

- Пройшло, - він сам за мене відповідає, і додає, подумавши. - Якщо ні, то ми з тобою разом перевіримо. Сядемо поруч, обіймемося і як полетимо.

Ентузіазм Луки мене лякає. Та й перевіряти, знудить його на мене чи ні - теж так собі побажання. Але у нього вже загорілися очі, біжить за квитками.

Мого начальника досі не видно. Я нервую і час далі тягну. Прошу не поспішати з атракціоном, краще пізніше, мовляв, хочу ще прогулятися.

- Добре, я згоден почекати. Заради тебе!

Геройські вчинки один за одним отримую на нашому божевільному побаченні. Верчу головою і думаю, чим би ще таким зайняти Луку і потягнути напружений час.

- Підемо до лотка і купимо смачне морозиво? Ще можна взяти молочні коктейлі, попкорн. Сядемо на лавочці, так пари поводяться в парку, - заманливо пропоную я.

- Гаразд, але тільки багато не беремо. Я ж узяв з собою термос з відваром, мамин шматок пирога і вареники з вишнями в банці.

- Луко, ти нормальний? - з жахом дивлюся на його великий пакет. - Як це взагалі називається? Хто до парку приходить з варениками?

- А ти не знала? - сусід здивовано кліпає. - Називається - романтичний пікнік. Навіть моя мама знає такі назви!

- Ось з мамою їх їжте. Мене не треба ганьбити! Сказала за морозивом, отже, веди мене, - злюся на Луку з його найрозумнішою матусею і на начальника, ой, та на всіх них.

Біля лотка до мене взагалі приходить ідея втекти. От закінчиться мій ванільний ріжок морозива з шоколадною посипкою, тоді і втечу.

Виходимо на алейку в пошуках лавки, і тут... я помічаю начальника. Олег Романович приїхав! Знайшов мене все ж таки! Прогулянковим кроком назустріч йде, у спортивному костюмі, кросівках. Схоже, що після пробіжки. Очей мені його не видно, бос у затемнених від сонця окулярах. Але я-то його впізнаю у всьому, навіть з довгою бородою і в капелюсі.

Хапаю Луку за руку, всю увагу на нього прямую зі щасливою посмішкою.

- Як чудово гуляємо. Мені все дуже подобається. Луко, розкажи мені щось веселе? Ну, будь ласка.

Сусід на мене зиркає насторожено. Тільки бурчала, а ось вже щебечу з ним, заграючи.

- Нещодавно сталося, - починає він. - Ми з мамою пішли до поліклініки…

- Аха-ха-ха, - сміюся для вигляду голосніше, щоб і на відстані помітили, як нам весело з моїм хлопцем гуляється.

- Почекай, я ще до найголовнішого не дійшов, як нам не той талончик дали.

Енергійно киваю, хіхікаю, ніби мені зараз розповідають неймовірно смішну історію. Нічого цікавіше в житті не чула.