Розділ 11

З побоюванням поглядаю на чоловіків, чимось вони схожі, ось навіть посміхнулися однаково.

- То ви кажете, у вас є до мене вигідна пропозиція? - відкашлявшись, починає переговори партнер.

- Безцінна, я б так її навіть назвав, - впевнено заявляє мій начальник, розслаблено відкинувшись на спинку стільця. - Ми з Єлизаветою Матвіївною хочемо вас вигнати з бізнесу. Натомість, влаштуємо на роботу в корпорацію під контроль одного всемогутнього дядька.

- Олегу Романовичу, - шепочу я, зовсім злякавшись.

- Більше нічого ви не хочете? - партнер з гарчанням навалюється на стіл.

- Лізо, що нам ще треба, га?

Я і поворухнутися не можу, не те щоб відповісти. Бос повертається до мене, задумливо мружиться, зустрічаючись з моїм ошелешеним поглядом. І плескає долонею по столу.

- Вечерю принесіть і скоріше!

- Ні, Олеже Романовичу, так справи не робляться, - я в шоці від терпіння партнера. - Користі поки що я не бачу. Як мінімум, віддайте свою секретарку в моє особисте користування. Тиждень перевірю її, тут поживе, тоді буду вирішувати.

Тепер я в шоці від самого партнера!

- Шкода розлучатися, - важко зітхаючи, тягне мій бос. - Але доведеться, напевно. Лізо, я тебе передаю в надійні працьовиті руки. Знаєш, який він здатний? З ним ти скоріше прийдеш до своєї мети. Генеральний зрозуміє, я поясню, що ти старалася для корпорації. Давайте тоді підписувати угоду.

Схоплююся на ноги від жаху. Мене не можна передавати і передаровувати!

Та вони... вони... взагалі, чи що, здуріли? Переплутали дівчину з конем?

- Я проти! Я тут не залишуся! Олегу Романовичу, не віддавайте мене!

- Цікаво, чим я його гірший? - другий бос, грайливо вигинає широку брову, від чого я ще більше лякаюся.

- Звідки мені знати? Я вас бачу вперше! - кричу я, не в силах стриматися від нервів. - Гірше мого боса знайти буде складно. Але я все одно до вас не хочу!

- Мене вибираєш, чи що? - не надто радісно лунає від начальника.

- Так, з вами прийшла сюди, з вами піду.

- І генеральному побіжиш все доповідати?

- Ось ще! Сама вас провчу, що мало не здасться!

Від стресу хоробрість раптом різко підвищилася. Що я несу? Зупиніть мене! Хапаю зі столу склянку з водою і вихлюпую босові в обличчя, нехай прокинеться і не віддає мене. Гад він безсердечний!

Після божевільного вчинку, на який я б не зважилася при здоровому глузді, чекаю розплати. Бос змахує з обличчя краплі рукою і загрозливо піднімається. А я відходжу, відходжу до вікна-панорами. Раптом звідти побачать, як мене тут вбивають?

Гей, люди? Врятуйте, я тут!

- Та що за дідько... Олеже, тобі знову дістається від дядька найкраще! - партнер або хто він там, я заплуталася, голосно розреготався на весь кабінет.

- А я ж казав тобі, але ти не вірив. З моєю секретаркою взагалі сумувати не доведеться, - дивно, але й мій бос не лається, а регоче. 

Затихла і слухаю. Поки їм смішно, довше живу. Долоні до серця прикладаю, ух, як стукає, хвилююся, шукаю в кабінеті важкі або гострі предмети.

- Брате, ну пожартували і вистачить. Дивись, як дівчина трясеться. Лізо, ми так часто спілкуємося, просто ти ще не звикла, - заспокоює, посміюючись, той, що тут бос.

Ах, вони ще й брати…

Краще нехай на вас часто падає стеля, тоді мені буде звикати приємніше. Бурчу собі під ніс і перекладаю гнівну увагу на брехливого начальника.

- Не треба на мене, як на вбивцю, дивитись, - Олег Романович мені махає повернутися на місце. - Ну може я трохи перебільшив мету нашої поїздки, але і ти швидко випала з ролі досвідченої і кращої секретарки. Насправді, Микита - мій старший брат. І він реально мій партнер, у нас є бізнес у розважальній сфері. І нам точно потрібно сьогодні не розважатися, а перевірити справи і продумати підготовку до відкриття нового клубу. Заодно і перевірю статистику для завтрашньої наради у корпорації. Від тебе мені може знадобитися допомога, або я повинен був взяти з собою іншу помічницю?

- Якщо візьме іншу, пристебни його відразу наручниками, - підказує його брат, раніше моєї відповіді. І я розумію, що вони обговорювали мене.

- Мені поки незрозумілі ваші дивні розіграші. Якби так відразу сказали, то я б не стала відмовляти. Ви ж знову налякали мене!

- Нічого, звикай, - дозволяє мені нахабний начальник, потім на брата киває. - До нього не звикай, тільки до мене.

У двері постукали. До нас зайшли охоронці, доповідаючи про нову бійку серед відвідувачів клубу.

- Не розбиратися, а відразу викидати причетних. Можна об стіну ще труснути. Бігом виконувати. - Залізним тоном вимовляє Микита Романович, на очах перетворюючись з веселого старшого брата на нещадного керівника.

Потім Микита Романович нас покидає, а в кабінет заносять офіціанти великі таці з їжею. Розставили безліч тарілок, страви на будь-який смак, кілька салатів я нарахувала, з різними начинками канапе, м'ясо з овочами на грилі, запечена риба, морепродуктів повно і всякі соуси, і щось схоже на сирне фондю, якщо не помиляюся.

- Ось і вечеря, нам треба гарненько підкріпитися, - Олег Романович посуває до себе ближче тарілку з приладами.

- Я не голодна, - після розіграшу вирішила, вести себе гордо, ніяких йому від мене довірливих згод. На все буду тепер через лупу дивитися.

- Як хочеш, - байдуже вимовляє начальник і викладає собі в тарілку підсмажений стейк, ось і це ще на столі виявилося.

Цілий бенкет тут влаштував. Задобрити мене? Ні-і... отруїти!

Сиджу, сиджу, а аромати так і ваблять, так і розбурхують мій ніс, нервуючи голодний шлунок.

- Одними канапе не наїсися, краще бери рибу або теж хочеш стейк? Дивись, я до тебе страви ближче посунув.

- Га?

Здригаюся і розумію, що у мене повний рот, і я швидко жую, закриваючись руками.

Як так вийшло, що я все блюдо з канапе до себе непомітно посунула і накинулася на них, як наче їжу не бачила рік? Ох, соромно. Смачно і соромно.