Розділ 9

У відсутності Олега Романовича спокійно працюю. Нових завдань мені надавав турботливий начальник, зовсім сумувати не дає і все ще сподівається позбутися. Угу, нехай і далі сподівається.

Поки що тільки я виганяю прихильниць Подільського з приймальні. Настирливо лізуть сюди, ніби медом помазано. Деяких просто відправила, більш наполегливих грубіше. А нічого вештатися, заважати людині працювати і мені чекати своєї головної мети. Електрошокер напоготові, але я ще Дихлофос придбаю. Спеціально від бажаючих уваги боса. Всіх голодних акул розполохаю.

- Добрий день. Олег у себе?

І що я казала? Заважають працювати!

У приймальню принесло незнайому білявку, заходить така, як до себе додому. У руці тримає флешку, створює видимість, нібито завітала лише через роботу. Оченятами невинно плескає, ох, яке янголятко. Не подобається мені вона, хитрує, на масаж або чого погарячіше намилилася. Це третя за останні півгодини.

- Олега Романовича немає, і найближчим часом не буде, - твердо даю зрозуміти - прийом бабія закінчено.

- Як це не буде? Він же сам сказав, щоб я занесла документи на флешці. Швидко перевірить, і ми зможемо товар пропонувати.

Еге-еге.

Повільно встаю з-за столу. Шию розминаю й кулаки, суворо зводжу брови…

- Прямо кажи, що себе прийшла пропонувати. Чи то я не бачу, що тобі документи до лампочки. Самій не огидно за чоловіком бігати? Сором! Вродлива дівка, могла б знайти когось і серйозніше.

- Ти за кого мене взагалі приймаєш? - білявка переходить теж на “ти”, заливаючись яскравим рум'янцем.

- За масажистку або прихильницю Олега, ну сама вибирай варіанти.

- Зрозуміло! - вона не лякається, хоча я грізно на неї насуваюся. - У начальника постачання все зліше і зліше секретарки. Так і лопнути недовго від ревнощів.

Чого?

- Яких ревнощів? - роздратовано видихаю я. - Ніколи в житті б не зв'язувалася з бабієм. Я хочу тільки розчистити навколо нього грунт для нормальної роботи, адже Олег Романович розумний, здатний, має піти на підвищення. Та ви заважаєте, дупами крутите.

- Стривай, ти серйозно не маєш особистих планів на начальника? Не хочеш мене розірвати через ревнощі?

- Пф! Зрозуміло, ні. Тільки робота, нічого особистого.

- Дивно, але я рада, що так, - насторожує відвідувачка, помітно розслабляючись. - З приводу мене тоді не хвилюйся. У мене є наречений, він же мій бос. Звуть його Марк, для співробітників Бейнер Марк Валерійович. До речі, а я Ганна, працюю у відділі техніки помічницею.

Придивляюся до білявки заново... Хм-м…

Тепер вона мені здається гарненькою, з доброю посмішкою і без характерних особливостей, властивих прихильницям боса. Начебто наречений великий начальник, а просто зі мною говорить, і не послала у відповідь на мої звинувачення.

- Нарешті я зустріла дівчину, байдужу до мого... кхе-кхе... сама розумієш, - не називаю, раптом Ганна потім мене здасть.

- Ти про те, що Олег Романович упертий, шкідливий і разюче хитрий? Знаю-знаю, який він гуляка, а ще як вигадає що-небудь божевільне, то спробуй від такого втечі.

Ганна мені подобається більше і більше!

- Так воно і є. Дістав уже паразит.

Давно моя душенька просилася вилитись. Невже я знайшла співрозмовницю, яка мене розуміє і буде з ким боса лайками обговорити, коли накипить?

- Але Олег при цьому добрий, веселий…

- Почекай, не продовжуй. Поки ти лаяла його, мені подобалося більше, - зупиняю спробу Ганни додати для начальника гарних рис. Добре я і сама в ньому побачу.

У якості “поганого боса” він мене більше тримає у тонусі. І так я не розслабляюся, постійно чекаю підступ, не розтікаюся калюжкою від його чарівності. Перебуваю в бойовій готовності, так би мовити. А по-іншому не можна з ним, відчує слабину і помахає моєю трудовою книжкою.

Мені сподобалося з Ганною базікати, вона навіть покликала приходити на обід у кафе для співробітників і там познайомить мене з іншими колегами. Світлий момент дня стався, звідки й не чекала.

Темний момент незабаром теж з'явився на порозі. Блиснув на мене колючим поглядом, хижо посміхнувся, забажав кави і відправився у свій кабінет.

Дзвінок у приймальні відволікає від приготування кави. Знову не висвічується номер. Приймаю виклик, те ж саме. Сопуть, мовчать, мої нерви розхитують.

- Вам не набридло ще? - вже психую я.

- Відчепися від Олега, звільнися... - у трубці лунає злісний шепіт, на жіночий голос схожий.

Відключаюся і біжу виконувати доручення.

На таці заношу босові каву. Ставлю на стіл, а як же хотілося на голову.

- Олегу Романовичу, досить вже вам мене мучити дзвінками. Ви думаєте я не знаю про програми, які змінюють голос? Це дзвонили ви.

- Лізо, ти ніде не падала? - бос піднімає на мене здивований погляд.

- Ви зараз так говорите, аби я повірила. Самі ж обіцяли мстити.

- Не мстити, а провчити. Дякую, що нагадала. Обов'язково отримаєш за наручники.

Щось я заплуталася…

Він, справді, забував? Я даремно тряслася?

Е-е... ні, ні, начальник хитрий лис. Він хоче мене змусити в це повірити, а дзвінки все одно його рук справа. От зараз він навіть сміється, спостерігаючи за моїми потрясіннями. Отже, замішаний!

- Я серйозно, Олегу Романовичу. Вигадайте щось інше, а не дзвінки. Мені і без цього доводиться терпіти ваших прихильниць. Он де вони у мене, - на горло показую.

- Лізо, Лізо... - хитає головою начальник. - Яка ж ти ревнива. Ні з ким мене не хочеш ділити. Недобре це.

Що-о?!!

- Та я б ніколи! Немає у мене ревнощів і бути не може!

Гаразд ще, Ганна про це подумала. Я її сплутала з голодними акулами, вона мене з черговою зубастою секретаркою для зігріву ліжка боса у будь-який слушний момент. Потім розібралися і все стало добре.

Щодо Олега Романовича... слів для нього бракує пристойних.

- Хочеш заперечити, що не відганяєш від мене всіх співробітниць жіночої статі? - начальник звужує очі і, допитливо втупившись, змушує червоніти без кінця.