Розділ 8

Увечері вдома до мене надходить телефоний дзвінок. Я ж така нервова після робочого дня з нестерпним босом. Смикаюся і здригаюся від кожного шереху. Подивилась на екран, і мало не впустила з рук телефон.

Ось і все... мені кінець.

- Ві-вітаю, Дмитро Васильовичу, - заїкаюся, приймаючи виклик від генерального директора.

- Доброго вечора, Лізо. У мене до тебе серйозна розмова, - біг бос на тому кінці говорить спокійним тоном, не кричить. Але це не означає, що прямо зараз не звільнить.

- Олег Романович сьогодні більше намагався працювати, - ще не запитали, а я вже кидаюся захищатись.

- Я перевіряв, він дійсно розібрав, що був повинен. Відділи продажів отримали нормальні зведення зі складу, статисти внесли оновлення в базу і нарешті заворушилися з оформленням накладних.

Ось ще новини!

Які статисти? Це ж робила я!

Невже мій хитромудрий начальник завалив мене чужою роботою? Ну, я йому!

- То я до чого, - продовжує біг бос. - Процес поліпшення почався. Але далеко ще, щоб я міг перед засновниками за племінника поручитися. Олег сьогодні пропустив нараду, пропадав половину дня. Скажи мені, чим він займався в цей час?

Кхе-кхе…

- Намагався від мене позбутися. Ніяк з вашим рішенням змиритися не може.

- І як?

- Жива-здорова і до бою готова! - раптом не так зрозуміє, я поправляюся: - В сенсі, не давати Олегу Романовичу спуску та змушувати ставитися до роботи серйозніше.

- Єлизавето, я відразу відчув у тобі потенціал! Пам'ятаєш, про що попереджав? Не давай йому сісти на голову. Олег хитрий маніпулятор. Він не злий, але впертий баран. Якщо ти ще не втекла, то вже добре. Протримайся до кінця тижня і отримаєш від мене першу частину премії.

Ох-х... ентузіазму додалося. Дожити б ще!

- Протримаюся, скільки знадобиться, Дмитро Васильовичу. Скоро не впізнаєте племінника.

- От і розумниця. Завтра чекаю від тебе звіт щодо Олега, стеж за ним і про все доповідай.

Прощаємося, закінчуючи розмову. Треба ж, як дядько щільно взявся за племінничка. І я між ними затесалася, неначе третій чобіт. Один - раптом що, звільнить за секунду, і другий, якщо промахнуся, з радістю мене підставить і на прощання подарує самозакохану посмішечку.

Спалося погано, мучили жахіття. І найжахливішим там бачився мій бос. Переслідував, заманював і мстився жорстоко... поцілунками. Ой, ніде від шкідливого начальника нема перепочинку. Навіть ночами гад такий переслідує!

Вранці вибігаю з дому на роботу, доїдаючи на бігу бутерброд. Я обов'язково повинна приїхати вчасно. Олег Романович собі дозволяє спізнюватися, але з мене він три шкури за це здере. І що ж він вигадав у помсту? Вже вигадав чи ні? Хоч би знати, до чого мені готуватися.

Як раптом мене різко смикають за капюшон.

- А-а-а! - весь район почув мій переляканий, нестямний крик.

- Лізо, тихіше. Я взагалі-то чекаю на тебе, а ти повз пробігаєш. Гей, ти чого?

Я чого?

Сумкою б'ю надокучливого сусіда Луку. Нареченого недоробленого.

Ой, і перелякалась же я. Трохи серце не вистрибнуло, уявивши, як Олег Романович з самого ранку мене вистежив і приїхав додому нападати. Адже я від нього, чого завгодно очікую.

- Луко, я на роботу поспішаю. Нічого мене переслідувати!

Розвертаюся від нього йти. Зла така, можу ще й покусати.

- Почекай, я ж намагаюся нам створити романтику, - не відстає він, хапаючи мене за рукав.

- Чим намагаєшся? Лякати мене? У тебе вийшло.

- Ні, не цим. Але ти й сама винна, неслася вся у своїх думках, могла і вантажівку не помітити. Я приніс нам романтичний сніданок.

Здивовано витріщаю очі, дивлячись на пакет в його руці. Невже й, насправді, постарався?

- Ось, термос з чаєм, - дістає з пакету. - І ось, пиріжки з картоплею, мама спеціально для нашого сніданку смажила. Серветки є, бери і жуй, поки дійдемо до дороги.

- Чай теж мама заварювала?

- Ні, я батька попросив.

Бачили, цього романтика? А йому двадцять п'ять. Цікаво, чи сам він витирає собі носа?

Втім, пиріжки Емми смачні, один взяла і з'їла по дорозі до метро. З чаєм вийшло непорозуміння, якщо так можна називати Луку. Він випив свою порцію чаю, і тільки потягнувся з турботою для мене налити, як тут же впустив чашку прямо на мою нову БІЛУ куртку.

Закінчилася романтика, як і почалася. Я Луку знову відлупцювала своєю чималою сумкою і заборонила до мене наближатися.

У метро перепочила трохи. Гірко зітхала, дивлячись на курточку. Напевно, є якась прикмета для тих, кого забруднили з ранку? Велика пляма від міцного чорного чаю як знак. Враховуючи, що до чудового і позитивного, я все одно не готувалася, то тепер мені бачиться помста Олег Романовича, пострашніше залицянь сусіда-романтика. Якби я не знала Луку, то подумала б, що вони обидва в змові проти мене.

Заходжу до приймальні вчасно. Перевірила по годиннику, до початку роботи ще десять хвилин.

І як, поясніть мені, міг тут опинитися начальник?

Розвалився на моєму кріслі та гортає стрічку в телефоні. Одягнений пристойно і навіть поголився. Ой-йой. Треба готуватися до гіршого.

- Доброго ранку, - бурмочу, натягуючи безглузду посмішку.

- Доброго, доброго, - киває бос, переводячи на мене чіпкий погляд. - О, тепер і ти з міткою. Нічого так виглядає, - глузливо хмикає.

- Випадково вийшло.

Швидше скидаю курточку і ховаю в шафу. З блузкою і костюмом зате все добре. Тьху-тьху, щоб не наврочити, а то хіба мало. Он як бос кровожерливо поглядає.

- Дивовижна ти дівчина, Лізо. Навіть без мене примудряєшся знайти пригоди на свою пружну дупу.

- А вам звідки знати, яка у мене... - не договорюю, збентежено спалахуючи червоною фарбою на обличчі.

- Обов'язково уточнювати? - нахабно мружиться цей безсоромник..

- Ні! Ми працювати сюди прийшли, а не обговорювати один у одного статуру. Я ж не розповідаю вам нічого подібного.