Розділ 5

Приїхала на нову роботу раніше. На першому поверсі зіткнулася з генеральним директором. Пощастило, що він не один стояв, а з делегацією людей у чорних костюмах. На відстані брови насупив, глянув на мене з докором. Ясна річ, вчора йому донесли на Олега, весь офіс гудів.

Ну що поробиш. Вчорашній день не повернеш. Руками розвела, мовляв, такі справи. І бігом понеслася на робоче місце. Сподіваюся, біг бос не розраховував на миттєвий ефект, а то ризикую вилетіти звідси прямо сьогодні.

Якщо чесно, Олега я не чекала раніше обіду. Ну куди йому поспішати, нахабнючому пану?

Але ж ні, принесло його з невеликим запізненням.

- Ти ще тут? Не очікував, - це так мене радо зустрічає бос, окидаючи глузливим поглядом.

- І вам доброго ранку, Олегу Романовичу!

Вітаюся, бажаючи йому в кабінеті сісти повз стільця на цвяхи. При цьому ретельно розглядаю, в якому вигляді з'явився начальник.

Хм-м... у пристойний костюм вирядився, сорочка темно-сірого кольору ефектно підкреслює синяву його очей. Легка неголеність на ньому виглядає недбало і стильно. На вилиці мітка після бійки залишилася, але навіть це не псує, а додає брутальності. Слідів помади не бачу, але я б ще пошукала.

- Намилувалася вже? Роздягатися не буду, навіть не вмовляй.

Бере і ловить мене на розгляданні.

Обурено пирхаю. Здався він мені!

- Ваше завдання я виконала. Давайте визначимося далі за планом? Пропоную робочий день провести плідніше вчорашнього, - відразу до справи переходжу, так йому.

- Чудова пропозиція, Лізо. Ось ти, як мої думки прочитала. Працювати будемо в поті чола, орати і орати, поки не звалимося разом на диван у моєму кабінеті.

- Олегу Романовичу!

Я його приб'ю коли-небудь. Думала, раніше Луку, тепер під питанням. Обох!

 - То я так, припустив, - бавиться гад. - Показуй, що ти там виконала? Зараз переробляти будеш.

Повертаю до нього монітор. Побіжно ковзає очима по рядках в таблицях. Чим далі дивиться, тим сильніше брови похмуро зводить.

- Зрозуміло. Впоралася з цим. Чекай від мене нові завдання.

- Це, значить, я розумниця? - закидую питання йому вслід.

- Значить, залишилося менше тижня, - лунає у відповідь.

Даремно перед роботою не забігла в аптеку. Ех, даремно!

Так і тягнуло купити босові чудодійну добавку для кави. Поки вирватися не можу, буду в уяві наливати йому в чашку багато-багато крапель проносного. Треба ж розслабити чоловіка, щоб взагалі перестав напружуватися і мріяти про моє звільнення.

Заношу босові каву. Він, як ні в чому не бувало. Спокійно сидить на робочому місці. Радіти боюся, тьху-тьху. Переводить увагу на мене і суворо наказує:

- Нові завдання тебе вже чекають. До обіду повинна все встигнути. На нашому відділі багато чого тримається. Тож, давай, поспішай, і не забудь сходити до відділу статистики за результатами.

- Буду намагатися встигнути, босе.

- Ти моєму дядькові теж це казала, коли погоджувалася за мною стежити? - він з примруженням втупився.

Перекладаю погляд на стіну. Краще з начальником поменше зустрічатися очима. Є у нього таке, що як гляне, немов холодом до кісток пробиває.

- Ні, я вашому дядькові вимовила урочисту присягу на крові.

- Чого-о? - приємне видовище, бос знову вражений.

- Олегу Романовичу, я краще працювати піду. Ви ж мене самі квапили.

Вилітаю за двері і заглядаю, що він там надіслав.

Та щоб йому!

Треба ж, як підготувався. Завдань там стільки, що я заскиглила. Але тихенько, щоб мій шкідливий рабовласник не почув. Таке враження, що бос завалив мене роботою, перекинувши і свою.

Отже, цим ви мене зібралися мучити, Олегу Романовичу?

Зуби зчепила і приймаюся до завдань. Часто дзвоню співробітниці кадрів, вона мене з'єднує з іншими фахівцями. Навряд чи б вона зі мною стільки возилася. Але у мене є привілей - я людина найнята самим генеральним.

Ближче до обіду стає зрозуміло, що навіть з допомогою мені половину не подужати. Тоді відкладаю справи не першої важливості. Найнеобхідніше є. Босові на швидкості заношу чергову каву та документи на підпис. І, не затримуючись, біжу до відділу статистики.

Отримую від них результати руху продукції за поточний рік. Довелося почекати, і я мало не заснула. Відчуваю недосип, але тримаюся. Найкраще мене бадьорить сьогодні активність начальника. Взявся за розум, старається. Як добре. Того й диви, перетвориться на порядну людину. Тоді його дядько оцінить, мене нагородить за старання посадою.

Повертаюся у приймальню в замріяних думках. Краще відразу скажу, що результати готові.

Підходжу до дверей начальника, а там незрозумілі звуки. Прислухаюся до голосу боса…

- Так, красуне, так! Хапай мене з усією пристрастю!

- Чого-чого? - моя черга обімліти.

Та він... він! Слів немає людських на кобеліну.

У будь-який момент сюди може зайти генеральний директор. А я що? Сиджу, прикриваю начальника? Не вистачало ще! Збочений гад! Розпусту тут влаштував! Я сама вся палаю від сорому, ніби теж замішана в оргіях. 

Дістаю з сумки муляж електрошокера. Страшнувато заглядати. Беру себе в руки. Треба пам'ятати про посаду. Двері в кабінет виявилися не замкнені. Заходжу. Зброю сховала ззаду під гумку спідниці.

І тут така картина переді мною…

Розвалився Олег на диванчику спиною догори і без сорочки, а його засмагле треноване тіло активно масажує фігуриста білявка. Он як намагається масажистка, з придихом йому м'язи гладить, дивиться на босса закохано. Ідилія у них серед робочого дня.

- Лізо, не заважай лікувальному сеансу. Іди далі виконуй свою роботу, - помічає мене, збентежену, на порозі бос.

Струшую головою, налаштовуючи думки на стадію «думати».

- Ви масажистку викликали?

- Не помітно, чи що?

Уважніше придивляюся до білявки.

Еге-еге, помітно. Напевно, всі масажистки приходять робити сеанс у туфлях на високій шпильці, одягненими в стилі офісного дрес-коду і з довжелезними кігтями на руках. Всі ознаки, що вона тут працює в корпорації, а масажисткою тільки привід знайшла підібратися до Олега. Ну, той і радий, бігом оголятися.