Розділ 4

Приїхала додому. Втомлена, ледве з себе слова тягну, відповідаючи на питання мами. Живу з батьками у багатоповерхівці спального району. У нас стандартна трійка, моя спальня невелика, але досить затишна. Завжди є смачна домашня їжа, від якої важко відмовитися.

І все б нічого, але батьки останнім часом всерйоз перейнялися моїм особистим життям. Скоро відчуваю, що доведеться рятуватися і переїжджати від них на знімну квартиру. З новою роботою у мене більше шансів на це. Ось тільки заковика у невгамовному начальнику. Якщо не впораюся, то не бачити мені місця в корпорації. А це прикро, затриматися там хочеться.

- Лізо, ти тільки салат і пиріг не бери. До нас гості сьогодні прийдуть, - мама забирає у мене блюдо з рук. - Супчик підігрій собі, решту з усіма потім спробуєш.

- Мамо, тільки не говори, що ви запросили Коркіних, - напружуюся я, наливаючи в тарілку суп.

- Ну, як не говорити... Ти ж сама їх скоро побачиш, - мама підозріло мнеться. - Будемо відзначати твою нову роботу. Треба ж, в таку корпорацію і взяли відразу економістом. Я відчувала, що там тобі точно пощастить. Чудовий привід, як не відзначити?

Хм-м... мій день спокійно вирішив не закінчуватися. Поки Лізу не доб'ють, вже не відстануть.

- Угу, пощастило мені, - бурмочу, намагаючись видавлювати радість. Слабенько виходить. - Привід чудовий, але мені ще додому дали роботу.

Мама спічуває з оханням, які рабовласники жорстокі. І за мене вирішує, що я все встигну, а гості тільки на користь підуть. Ну-ну. Вони ще не прийшли, а у мене вже нервовий тик починається.

Батькам не стала говорити про своє потрапляння в секретарки. Та ще з такими умовами. Все-таки я там тимчасово, краще заздалегідь нехай звикають, що їх дочка домоглася свого і вдало влаштувалася. Сподіваюся, збудеться. Хоч і є величезний ризик провалити завдання генерального. Олег Романович, той ще перець, полегшувати мені завдання не хоче.

Сідаю у своїй кімнаті на диван і беруся за справу. Нічого складного в завданні. Але багато найменувань і на кожне потрібно текст набирати окремими файлами. Щось мені підказує - навряд чи таке завдання для секретарки. Олег навіть з цим хитрує і штовхає мене психанути. Сам він шкідливий, а на мене ще наговорює.

Кілька найменувань товарів з характеристиками внесла у програму. А в голові тільки він, бунтар-бос. Перемикаюся і лізу зовсім в інше місце. Шукаю в інтернеті, як змусити начальника старанно працювати, і при цьому стежити, щоб не розгулювався занадто, і в офісі інтрижки не крутив. Нічого на начальника не знайшла, а тільки на нареченого.

Ні-і-і... це аж ніяк не наш випадок. Ой, та взагалі далеко від реальності.

Але я все одно читаю поради “Не давати нареченому ходити наліво”, а раптом знадобляться і для начальника. Так зачиталася, що навіть не помітила, як я вже не одна.

- Лізо, я тобі не зраджую, якщо що. Чесно!

- А-а! Ти взагалі дурень? Навіщо ти зайшов в мою кімнату?

Боже, як я злякалася. Просто жах якийсь. Захотілося ноутбуком стукнути по голові надокучливого сина друзів моїх батьків.

Стає зрозуміло, гості вже тут. І по мою душу прийшли, зрозуміло.

- Ну і чому мені не можна заходити? Я майже вже твій наречений, - хлопець завалюється на мій диван і мружиться, витягаючи губи. Його руді кучерики розкидалися на моєму покривалі, чогось солоденького чекає, як я подивлюся.

Дам я, дам. Не шкода зовсім.

Хапаю капці та даю йому по губах. Потім і скидаю на підлогу.

- Луко, ти мені не хлопець і не наречений. Досить вірити батькам, що вони нас одружать.

- Ось і даремно ти так, - він потирає потилицю, ображено поглядаючи. - Моя мама купила для тебе каблучку на наші заручини. Як побачиш, так і передумаєш. Вона з камінчиком! І я потім заберу тебе до себе в кімнату жити. Досить викаблучуватися, Лизко. Ти ж все одно самотня, а так я у тебе буду.

- Сам вийдеш або допомогти? - гарчу на цього принца недоробленого, який живе у свої двадцять п'ять за підказками владної матусі.

Мешкає сімейство Коркіних з синочком навпроти нашого будинку в аналогічній квартирі. Сновигають до нас дуже часто. І все без кінця планують нас одружити. Буде зручно, бо ми залишимося перед очима, завжди поруч з батьками. Неважливо у Луки або у мене, все одно по-сусідству. Коротше, дістали вже.

Новини про каблучку, взагалі ні в які ворота. Якщо мати Луки купила для мене, отже, мої батьки придбали для нього. Змова! Протестую!

На вечерю я не могла ні піти, мої двері б постраждали від постійного стуку. Налаштувалася на терпіння і вийшла. Якщо що, втечу. Та хоч і в супермаркет, буду до закриття там гуляти навколо прилавків з товарами. Тепер зрозуміло, чому я така витривала з босом? Бо я загартована!

На вечері мої муки продовжилися. Посадили мене, звичайно ж, поруч з нібито нареченим. І давай заливати, яка ми чудова пара. Нервово жую, щоб менше лаятись, і збираюся ткнути Луці в бік виделкою, якщо ще ближче до мене підсяде.

- У вас навіть імена схожі, - моя мама захоплюється нашою парочкою.

- Чим саме? - не витримую, коли проковтнула шматок пирога.

- Ну як, адже звучить - Ліза і Лука, - тато теж добивати допомагає.

- Називайте мене тоді краще Єлизаветою, - хоч чимось захотілося відбитися від схожості з набридливим сусідом.

- Ой, ну це Лізонька жартує, - мама тут же згладжує перед друзями мої вибрики. - Вдома ти у нас так і залишишся, як ми звикли. Зате на роботі будеш Єлизаветою Олександрівною. Наша донька тепер шановна панночка. У корпорації на високу посаду прийняли!

Ех, як понесло маму розхвалювати. Ще пара келихів і скаже всім, що мене туди взяли директором.

- А зарплата яка? - Лука бігом суне свій ніс, наче сімейний бюджет зібрався підраховувати.

- Достатня, - натягуючи вбивчу посмішку, кажу.

- Нам така і потрібна, як Ліза, - зі схваленням киває його матуся, огрядна жінка з великими перснями на пальцях. - Ось я і хотіла для сина, щоб дружина приносила достатній дохід, працьовитою була і не гулящою. Лука мій прислухався, і тільки Лізу вашу хоче бачити своєю нареченою.