Розділ 3

Хамло!

Ось хто мій знахабнілий бос.

- Навряд чи я зможу вас вразити, - все ж тримаюся, хоч голос і здригнувся.

- Ну-у, схоже на те. Нічого в тобі примітного. Значить, викреслюємо ще одне з твоїх кращих якостей. Можу підказати, чим ти зможеш себе проявити. Хочеш, га?

- Піти з посади вашого секретаря за власним бажанням?

- Правильно мислиш, Лізуню. Зате ти не дурна.

Пф-ф!

Концентрую увагу на таці. У своїй розбурханій уяві кидаюся чашками прямісінько в нахабного начальника. Ось прямо в лоб йому. На, отримай! І в цю його ямочку на підборідді, що так і чіпляє мій погляд. І тацею по гарненькій фізіономії - хрясь, хрясь. Фух, полегшало…

- Чекаю ваших подальших доручень, Олегу Романовичу, - подумки побивши його і впустивши на підлогу, питаю з незворушною посмішкою.

Приємно спостерігати, що босу вже не смішно. Стиснув щелепи і цідить:

- Прибери у моєму кабінеті, я на обід.

- Ви потім дасте мені план ваших зустрічей? - кричу йому вслід.

Відповідають за боса двері знущальним грюканням.

Ну що він за людина така недобра? Сам наривається, щоб я доповідала генеральному неприємні новини. Хоча в моїх інтересах має бути навпаки. Ну, це перший день, нічого. Мені ж треба час освоїтися. Поки буду доводити боса незворушністю і повною байдужістю до його прегарної персони.

Подумаєш, привабливий начальник. Мене таким не підкупити. Не буду приховувати, що задивлялася. Та-ак... прецікавий чоловік. Але більше шкідливий, з жахливим характером і бажанням витурити мене звідси скоріше. Звичайно ж, він звик, що все з легкістю отримує, варто йому тільки клацнути пальцями. До речі, руки у Олега вродливі... Ой, не туди мене понесло. Продовжить і далі вередувати, тоді нехай не скаржиться. Провчу! Буде знати у мене, як обзиватися!

Прибирання на столі начальника мені тільки на руку. Є привід побільше дізнатися про нього. Складаю на край столу розкидані документи, а всередині все кипіти продовжує. Ні, я б не роздяглася ні за що.

Він перевіряв мене чи хотів посміятися?

Більше зачепило, що, бачте, я не зможу вразити. Робити мені більше нічого! Але все одно чомусь прикро... всередині себе згодна, не модель я. Невисока брюнетка, кароока, зі злегка кирпатим кінчиком носа, і фігура у мене нічого так. Загалом, я без претензій. Яка є, така й живу. Плювати мені на думку мого пихатого боса.

Нічого надцікавого в столі Олега Романовича не знайшла. Навіть засмутилася. А так хотілося знайти на нього компромат і в разі чого під ніс йому підсунути. Найбільш незрозумілими речами можна назвати - підзорну трубу і окуляри з затемненими стеклами. Приміряла, то нічого не бачу взагалі через них. Навіщо тоді там валяються? Залишила на місці. Все-таки особисті речі, сам розбереться.

Найкорисніше, що під час прибирання вдалося знайти - накреслений в його блокноті список справ, час нарад і куди які рухи по звітах і зведеннях потрібні. Сфотографувала на телефон, пізніше перенесу в свій ноутбук, щоб завжди робота була під рукою.

Олег Романович ще не повернувся, а я вже сильно зголодніла. Час до закінчення перерви є, тому біжу на перший поверх у пошуках їжі. Знаходжу вивіску кафе. Потрапляю всередину.

То ось, де місце, куди стікаються голодні співробітники.

На тацю я беру собі запіканку і чай. Розплачуюся на касі. Тільки столики всі зайняті, мене ж затримав начальник, а сам поїхав на обід. З собою можу взяти і з'їсти замовлення у приймальні. І з колективом хочеться познайомитися, а тут найзручніше.

Так з підносом і підходжу до столу з жінками, поруч з ними є вільний стілець. Начебто нічого так прийняли, розпитали, хто я і звідки.

- То це ти нова секретарка Олега? Нічого собі!

- Ото щастить! Я теж хотіла!

Реакція жінок мене здивувала. Вони як почали його розхвалювати, нахабу цього. Для них всіх він веселий, дотепний, чудовий, не чоловік, а мрія.

Запіканка в горло не лізе.

Слухаю і нервово здригаюся. Вони точно про мого начальника говорять?

- Поки я не помітила в ньому нічого такого. Олег Романович суворий зі мною, - ділюся з колективом, а то понесло їх, як мені пощастило. Угу, самі ж не пробували.

- Ох, не знаю, дівчата. Мене він сьогодні пристрасно і завзято грюкнув по дупі, - хвалиться руденька дівчина в окулярах.

- А мені вчора підморгнув, а сьогодні посміхнувся, - перебиває інша - грудаста діваха у синьому піджаку.

- Цього мало, дівчатка, - влазить ще одна, постарше. - Потрібно стати секретаркою Олега, тоді він обов'язково кудись із собою покличе. Ну... там і буде спека, в офісі не те все, нудно.

Перекидаю в себе стаканчик, чай не виливається. Заслухалася так, що все випила і з'їла - навіть не помітила. Скільки інформації про боса отримала. Але при цьому нічого нового, про що б не попереджав його дядько. Бабій, щоб йому, рідкісний. Жіночу частину колективу зачарував, хто сподобався - кличе з собою на спекотне продовження. Всі в результаті задоволені.

І тут така з'явилась я…

Секретарка, а не піддаюся. Я - жіноча частина колективу, але не впала від його чарівності. Олег Романович хотів би всемогутністю взяти, та й то повз. Моя посада більше підпорядковується генеральному директору. Аж через голову перестрибнула. Уявляю, як бос тепер біситься. Ги-и-и.

Повернувся начальник з обіду через дві години. Ось де його совість? Хоча б переодягнувся і те добре. В костюмних штанях і світлій сорочці. Ну все до лиця такому негіднику. Виглядає свіженьким, не розпатланим як з ранку.

- Олегу Романовичу, вас шукали тут багато, - пробую на себе звернути увагу його високості.

- Отже, погано шукали, - не надає він значення і ближче підходить до мого столу. - Мені на нараду через п'ять хвилин. Зроби по-швидкому каву. Тільки ту, що ти готувала без автомата. Лізо?

Е-ем…

Не про каву я зараз думаю, помічаючи слід червоної помади на комірі кобеліни. Даремно обідній час він не витрачав. У-у... Бабій ненаситний.