Розділ 1

Ліза

На ходу поправляючи піджак, подумки промовляю всі можливі фрази для правильних відповідей на співбесіді. Повинна пройти. Обов'язково повинна. Нехай тільки не візьмуть! Тоді я... тоді напевно без роботи залишуся.

Моя мрія працювати в корпорації "Новайл Стар" скоро стане реальністю. По телефону відразу не відмахнулися, сказали, що чекали мене. Якщо покликали на співбесіду, та ще й відразу з документами, значить, їм потрібна я.

Ох-х... страшенно хвилююся.

І нові туфлі не варто було на таких підборах надягати. Адже я зібралася і підготувалася, як на сайтах вчили. Сувора темно-сіра трійка, біла сорочка з високим комірцем. Волосся зав'язала у пучок, мінімум косметики і на довершення ці незручні туфлі, вони мені вже ноги натерли. Але нічого, потерплю. Посада помічника економіста повинна бути моя.

Біля входу в корпорацію моє серце завмирає у передчутті. Сповільнююсь і неквапливо пливу. Залишається кілька кроків. І вітаю тебе, нове життя!

- Гей, ти взагалі на дорогу дивитися збираєшся? - мій урочистий вхід у корпорацію перериває водій блискучого білого позашляховика.

Це ж так розмріялася, що завадила йому, панові.

- Вибачте, але тут пішохідна зона, - а нехай знає, роз'їздився тут.

Водій кидає кермо і жваво вискакує з автівки.

- Ти з корпорації? Спеціально мене чатувала? - мружиться і немов мене всю сканує. Відчуття такі, що роздів догола. Ось уже і щоки горіти починають.

Додає збентеження вигляд молодого чоловіка. Йому не даси більше тридцяти, але і не зовсім вже хлопець. Смаглявий, чорнявий, а очища глибокі і сині-сині. Замилувалася його гарним прямим носом і пустотливою ямочкою на вольовому підборідді. На ньому з одягу потерті стильні джинси, футболка, що облягає налиті біцепси. Не схоже, що в офісі працює, де повинен бути суворий дрес-код.

Угу… Все зрозуміло.

З огляду на те, що чоловік високого зросту, підтягнутий і помітно стежить за собою - він точно модель. Такого легко уявляти на обкладинках журналів або де-небудь у рекламних роликах з білозубою посмішкою до вух. А що? Зубну пасту треба ж комусь продавати. Цей якраз підійде.

Ну красунчик, що тут додати. Тільки нехай йде повз, бо я поспішаю.

- Так, я з корпорації, - перед моделями правдиво не звітую. - Але ви мене не плутайте зі своїми прихильницями, у мене є справи важливіші. Співробітники мене чекають, скоро буду проводити нараду. У мене висока посада і часу замало.

- Дивись, яка ділова, - у відповідь красень не грубить, а на подив сміється.

- Вдалого вам дня, - ввічливо прощаюся і з надією назавжди.

- І тобі не спіткнутися, начальнице!

Він тільки побажав, я, звичайно ж, на рівному місці оступилася. Хоча збиралася гордо піти. Ось уже гарненький гад. Накаркав!

Прикладаю прохолодні долоні до щік, весь настрій він мені збив недозволено вродливими очима. Та ну його. Відразу по тому красунчику багато зрозуміло. Він рідкісний бабій, гуляка, в кожної особини жіночої статі бачить ту, що готова падати до його довгих ніг.

Бач, чого вигадав, я його чатувала!

Сто років ти мені здався, павич синьоокий. От і прямуй до своїх фанаток, а пристойним людям жити не заважай.

До входу в кабінет відділу кадрів я заспокоююся. Знову поправляю свій найбільш підходящий одяг, який тільки змогла знайти у торговому центрі. Змочую горло водою. Пробую пару слів сказати, начебто голос не зривається. Вдих-видих і я заходжу.

Середніх років жінка з білявою укладеною шевелюрою зустрічає мене з настороженістю. Розпитує, куди і на яку посаду. Потім шумно зітхає, а я за нею. Щось не схоже це на - ви нам підходите, давайте оформляти документи.

- Сталася помилка, коли ви дзвонили. Ми вже вели переговори з жінкою, в якої теж саме прізвище, що і у вас. Вона з досвідом роботи. Напевно, я переплутала вас, коли призначала приходити з документами.

- Як? Мене взяти не зможете? - голос все-таки підвів, даремно його готувала до промов і дотепних фраз.

- Але ж ви хочете на посаду помічника економіста?

- Так. Але я погоджуся і на більш високу посаду.

- Єлизавето Матвіївно, але ж у вас немає взагалі ніякого досвіду, - округлює очі співробітниця кадрів.

Ну, починається…

Так і знала, що причепляться! Завжди вони так.

Я тільки в цьому році закінчила університет, і що?

Де я досвід візьму, якщо нікуди не беруть? У моєму списку корпорація займає п'яте місце. Сюди спочатку дзвонити не ризикувала. У попередні чотири запросили повернутися, коли буду з досвідом, і безжально виставили геть ні з чим.

- Зате я відповідальна, пунктуальна. І знаєте, яка наполеглива до будь-яких завдань? - я не здаюся, так просто не виженуть, - ось що назвете, з легкістю виконаю. Мене не збити нічим, шкідливих звичок не маю, особисте життя будувати поки не збираюся. Хочу працювати до сьомого поту на благо вашої корпорації. Готова до нестандартних завдань. Та й, як ви могли помітити, у мене червоний диплом, у школі теж добре вчилася і відвідувала танцювальний гурток. Хіба це не ознака моєї цілеспрямованості і серйозного до всього ставлення?

Кадровичку вразити вийшло. Жінка, не перебиваючи, слухала з відвислою щелепою. Вже добре. Ще вона здивовано кліпала очима і досі не відправила геть.

- Зачекайте тут, скоро повернуся.

Мене залишають одну в кабінеті. Куди вийшла жінка, не знаю, але я сподіваюся, що шукати мені посаду в корпорації. А якщо не знайде? До стільця себе, чи що, приклеїти, щоб напевно не вигнали?

За дверима лунають голоси. Витягаю шию і прислухаюся. Здається, мене обговорюють.

- Ви просили таку знайти. Не можу бути в ній повністю впевнена, але й інших відповідних поки немає.

- Треба було її краще перевірити.

- А раптом піде і не повернеться?

- Гаразд, сам розберуся.

Двері в кабінет відчиняються. Входить співробітниця кадрів і з нею високий ставний чоловік з сивиною. Виглядає чоловік впевнено, є в ньому щось таке владне, від чого я в спинку стільця втискаюся.