Глава 5. Не помились!

Після скаженого дня, Фаелію нарешті відпустили додому, хоча розпорядник й попередив, що це – перший і останній раз він йде їй назустріч, та й те через прохання Анґрода. Хоча, в якості прохання був дуже недвозначний погляд, після якого Меролі швиденько погодився відпустити дівчину. Надалі, вона матиме жити при палаці й лиш раз на тиждень в неї буде вихідний, поки не знайдуть ще одного гідного помічника.

Тільки-но вона відчинила двері будинку, як почула голоси: хтось був у них в гостях, й цей хтось був явно дуже знервований. Причина знервованості з’ясувалась швидко – гостею виявилась дружина того алхіміка, що ледь не вивернув на неї отруту.

– Фаеліє! – кинулась вона до дівчини, хапаючи її за руки. – Благаю тебе! Поговори з королем! Теморіл ніколи б такого не вчинив!

Від шаленого натиску дівчина позадкувала:

– Не я його заарештовувала, – здивовано війнула вона бровами. – Це був наказ короля, котрий сам став свідком всього, що там відбулось.

– Теморіл не міг цього зробити навмисне! – ледь не падала на коліна жінка, й Фаелії доводилось силою повертати тій нормальне вертикальне положення. – Я говорила з ним, – схлипувала вона, – мені дозволили. Він був злий – правда! Тому й змішав все у пропорціях отрути, але й наміру не мав її виливати на тебе! Це вийшло випадково! Він дітьми заприсягся!

Навряд чи це могло б когось переконати в його невинності, але дітей в них було четверо. Мав би десять разів подумати перш, ніж утнути щось, за що могли й за ґрати запроторити. Може й подумав. Тому, й сумнівалась, чи було то зроблено з наміром?

– Але, що я можу? – кидала на заплакану жінку знічені погляди Фаелія. – Це ж не за моїм проханням його заарештували. Я взагалі там й слова не промовила.

– Прошу тебе! – дівчині довелось силоміць всадити нещасну на стільця, бо та вже й руки намагалась їй розцілувати. – Поговори…

– Тері Парелл, – наблизилась до неї бабуся й простягнула чашку з заспокійливим, – Фаелія обов’язково поговорить, але вже завтра. Навряд чи, хтось пустить її до палацу в таку пізню годину. Випийте! Вам стане легше. Зрештою, ще є час до суду, – бабуся зиркнула на онуку, роблячи досить однозначні знаки очима.

Фаелія навіть не уявляла, як вона «говоритиме» з королем. Він й так, схоже, був не надто вдоволений вибором свого алхіміка і, якби не той інцидент, ще невідомо, чи обрали б її. Тож, виходило, що чоловіку цієї нещасної ще й подякувати треба було.

– Я поговорю. Завтра. З ранку, – важко зітхнувши, вичавила з себе дівчина.

– От бачите! – бабуся промовила це з такою радістю, ніби того типа вже випустили ще й винагородили за несправедливе звинувачення. – Все буде добре! Повертайтесь до дітей і лягайте спати. Вночі з вашим чоловіком точно нічого не станеться.

Заспокійливе подіяло швидко – бабуся наколотила найпотужнішу суміш – й жіночка, позітхавши й жаліючись на кляту долю, відправилась нарешті додому. Не встигли зачинитись за нею двері, як бабуся вхопила онуку за плечі й почала обдивлятись ледь не з голови до ніг:

– Ти дійсно не постраждала?

– Ба! – поморщилась дівчина. – Це була «Вогняна виразка». Якби хоч крапля на мене потрапила б – в тому місці вже була б дірка, – та, помітивши перелякані очі бабусі, швиденько додала: – Поряд зі мною був найкращий алхімік всіх часів! Він би мене врятував.

– Я не хочу, щоб ти там працювала, – сутужно зітхаючи, обійняла її жінка. – Це не закінчиться добром.

– Все буде добре! – вивернувшись з обіймів, цмокнула її в щоку онука. – Ти ж сама сказала!

– Я тій нещасній сказала! – відмахнулась бабуся. – Не казати ж мені їй, що вже й не побачить чоловіка.

– Король, між іншим, не монстр, – сердито пирхнула Фаелія. – Саме він мене врятував, й до ліжка не тягнув при цьому.

– Тобто, – усвідомивши розмах подій, ще більше похмурилась жінка, – король особисто був присутнім на тому відборі?!

– Ти ще скажи, що він там був саме через мене! – очі дівчини сяяли праведним обуренням, попри те, що так насправді й було, але сповіщати про це й без того налякану бабусю вона не збиралась. – Королівський алхімік – важлива персона при королі. Звісно, що той зацікавлений в тому, щоб обрати найкращого.    

– Ти мене не заспокоїла, – буркнула та, абсолютно не довіряючи словам онуки.

– Відсутність боргів тебе заспокоїть? – обійнявши її зі спини, весело проворкотіла Фаелія.

– Мене заспокоїть лиш твоє щастя, – вона різко розвернулась, явно щось згадавши: – А, як же той хлопець, з яким ти зустрічаєшся?

– Так він… вартовий у королівській варті, – на ходу вигадувала дівчина хоч щось. – Ми зможемо бачитись прямо в палаці.

– І, коли ти мене з ним познайомиш?

– Ми знайомі якийсь місяць! Ба! – смішливо округлила очі Фаелія. – Ти хочеш, щоб він від мене втік?

– Я хочу, щоб ти вже вийшла заміж й припинила вештатись там, де можна й голови позбавитись.

Закотивши очі, дівчина помчала до сходів на другий поверх:

– Я – митись і спати!

***
Влетівши з ранку до лабораторії, Фаелія ледь не врізалась в короля, що в цей момент збирався звідти виходити. Злякано сахнувшись, вона поточилась і, якби він не встиг спіймати її за талію, мала всі шанси зустрітись з підлогою.

– Обережніше, тері Таґвор! – притримуючи її однією рукою, глузливо всміхався король. – Не всі можуть встигнути зреагувати на вашу феноменальну стрімкість.

– Перепрошую, Ваша Величносте, – розчервонівшись, остаточно розгубилась дівчина. – Просто я…

– Звикли бігати? – насмішкувато заломивши брову, ковзав поглядом по її обличчю Саґрон.

– Я… – вона взагалі не знала, що відповісти, а відчуття гарячої чоловічої долоні на її спині впевненості не тільки не додавало, а ще більше сплутувало думки, – …цього більше не повториться, – ледь вичавила з себе бодай щось, намагаючись прийти до якогось рішення – чи достатньо пристойно буде зараз відсторонитись? Якби це був хтось інший, а не король – питань не було б. Але це був король.