Пролог

– Ти маєш увійти в довіру короля, моя дівчинка, – голос володарки Солнара луною прокотився попід стелею храму Анайре* – богині ноттів*. – Від тебе залежатиме наше майбутнє. Ти маєш вивести ноттів з-під землі.

– Так, повелителько, – тихо, але впевнено відповіла закутана в чорний плащ висока струнка дівчина.

Вони стояли одна навпроти іншої по різні сторони олтаря, витесаного з чорного обсидіану, й в нічній півтемряві на ньому вигравали лиш відблиски магічних світильників, вбудованих в такі самі обсидіанові стіни храму. Та варто було старшій жінці покласти на нього руку, як його пронизало десятками яскраво-синіх блискавок, змушуючи сяяти цю святиню холодним вогнем.

– Поклади свої руки, – кивнула на олтар володарка, забираючи свою.

Не вагаючись, дівчина виконала наказ, і її руки охопило синім полум’ям, яке здіймалось все вище, ніби розтікаючись нею. За мить вона сама вже скидалась на вогнище, що палахкотіло посеред храму, висвітлюючи символи, виведені на стінах, кожен з яких спалахував й розтікався по стінах сяючим мереживом, що спліталось у химерний візерунок з іншими, утворюючи об’ємну картинку.

Попід стелею, в самому її центрі, поступово проявилась тендітна жіноча постать, тілом якої струменіла невагома напівпрозора блакитна сукня. Жінка ніби спускалась невидимими сходами вниз – до олтаря. Але в якусь мить вона перетворилась на вихор, й внутрішнім простором пронісся зненацька налетілий вітер, обдавши прохолодою обох присутніх, й так само раптом стих. Лиш полум’я, котрим палахкотіла дівчина, змінило свій колір на червоний, а потім на білий, й поступово згасло, ніби всотавшись в її тіло. Та ще з хвилину було помітно, як цей вогонь пульсував під її шкірою.

– Сила Анайре з тобою, – полегшено видихнула володарка. – Ти маєш використати її на благо нашого народу.

– Так, повелителько.

– Будь обережною, дівчинко: король – справжній хижак. Хитрий і підступний.

– Я пам’ятаю.

Жінка наблизилась до неї й, обійнявши, поцілувала в чоло:

– Захисти тебе Анайре!

– Дякую, повелителько! – стрімко повернувшись, дівчина рушила до виходу й за мить її струнка постать зникла в темряві підземних переходів.

Анайре* – богиня ноттів*, народу ночі, як їх називали в землях Ейтанії. Серед них народжувались маги ночі, котрі могли ходити тінями, через що їх вважали дуже небезпечними й практично винищили, змусивши ноттів сховатись під землею, збудувавши там свої міста. Саме їх звинувачували у виникненні тінників – монстрів, що виходили з тіней пізнього вечора й вночі, й викрадали людей, що траплялись на їхньому шляху. Тінники схожі на ожилі кущі, або невисокі деревця.

Дякую, що зазирнули до моєї чергової фентезі-історії!

Додавайте книгу в бібліотеку, ставте їй "серденько" і підписуйтесь на мій профіль, якщо ви ще цього не зробили) Попереду найцікавіше! 

Для нових читачів Букнету - це книга в процесі або книжковий "серіал", де читачі  щодня читають новий розділ, щойно написаний автором та спілкуються з ним). Щоб не загубити книгу, зареєструйтесь на сайті (це легко зробити за допомогою Фейсбуку, Гуглу чи електронної пошти), підпишіться на профіль автора та додайте книгу в бібліотеку. Так ви точно будете в курсі всіх подій, не пропустите  й нові історії та приємні подарунки! Цей сайт захищений, купувати тут безпечно! Після покупки книга залишається у вашій бібліотеці назавжди!

Приємного всім читання й мирного неба над головою!