Кіношна феня: як голлівудські блатні маскують кризу ідей

У кожній професії, де люди працюють довше трьох днів поспіль, неминуче народжується своя таємна мова.

Це такий собі захисний бар'єр від чужинців, щоб «непосвячені» випадково не зрозуміли, чим тут займаються. Злодійська феня з'явилася на світ, щоб ховати кримінальні плани від вух жандармів (коли замість «вкрасти гроші» кажуть «свиснути лопатник» або «взяти на гоп-стоп»).

Кінематографісти пішли далі: створили свій сленг не для того, щоб ховатися від поліції, а щоб виправдати мільярдні бюджети та власну важливість (жарт, звісно, але в кожному жарті тілько доля жарту...).

Якщо працівник м'ясокомбінату ніколи в житті не вимовить у курилці фразу «м'ясо глибокої заморозки», а коротко кине колезі: «Приймай морожняк», то в кіно все працює з точністю до навпаки. Тут прості речі загортають у такі лінгвістичні круасани, що без перекладача не розібратися. Навіщо говорити «ми вирізали шматок сцени», якщо можна пафосно заявити: «У нас змінився пайплайн на постпродакшні через кривий бриф».

Цей словник створений для того, щоб ви нарешті зрозуміли, чому звичайний музичний шум у кадрі називають загадковим словом «ОСТ», хто такий «шоураннер» (і чому він працює за п'ятьох), та навіщо на майданчику потрібна така кількість «інших продюсерів», які лише створюють тінь і каву п'ють. Ласкаво просимо до світу кінофені, де падіння якості контенту прямо пропорційне кількості незрозумілих слів у титрах.

Частина 1: Від великих страждань до великих босів 

1. Байопік (Biopic)
   Жанр фільму, який гордо вдає із себе серйозну історичну біографію, але насправді є набором вигадок режисера. Береться реальна відома людина (бажано вже покійна, щоб не подала до суду), її реальні досягнення стискаються до двох годин екранного часу, а всі нудні моменти замінюються на вигадані любовні драми. Головна мета байопіка — змусити відомого актора схуднути на 20 кілограмів, начепити тонну силіконового гриму і за ридання в кадрі отримати заповітний «Оскар». Якщо якість сценарію стрімко падає, у байопік просто додають більше пафосної музики та слоу-мо.
2. Бекстейдж (Backstage)
   Усе те веселе, брудне та хаотичне життя, яке відбувається за лаштунками або по той бік камери, поки актори тримають обличчя в кадрі. Це окремий всесвіт, де режисер б'ється в істериці через каву не тієї температури, освітлювачі тихо проклинають оператора, а гримери намагаються замазати свіжі синці акторів після вчорашньої вечірки. Зазвичай бекстейдж знімають на окрему камеру, щоб потім продати глядачам як «унікальні матеріали про створення шедевра», хоча насправді це просто хроніка того, як група людей намагається не збожеволіти під час 16-годинної зміни.
3. Блокбастер (Blockbuster)
   Колись це слово означало потужну авіабомбу, яка здатна зруйнувати цілий міський квартал (block). Згодом термін переповз у кіно і став означати фільм, який мав би підірвати касу та змусити черги глядачів вишикуватися навколо всього кварталу. Сьогодні це синонім кінопродукту, куди вгатили 300 мільйонів доларів (половина з яких пішла на маркетинг і гонорар зірці), скомкали сюжет до рівня коміксу для першокласників і забили кожен кадр комп'ютерною графікою. Сучасний блокбастер — це коли вибухів багато, грошей витрачено купу, а виходиш із кінотеатру з порожньою головою та відчуттям, що тебе щойно пограбували під гучну музику.
4. Бриф (Brief)
   Короткий документ, у якому замовник (або студійний бос) намагається чітко пояснити творчій команді, що саме він хоче побачити у фіналі. Іронія в тому, що слово brief перекладається як «короткий», але іноді він розростається до розмірів енциклопедії. Головна проблема брифу — це мова, якою він написаний. Зазвичай там панують фрази типу: «Зробіть нам щось свіже, але класичне, дуже динамічне, але затишне, і щоб червоний колір був трішки синім». Саме через криві брифи лінійні продюсери сивіють раніше часу, а автори переписують сценарії по двадцять разів, намагаючись догодити фантазіям керівництва.
5. Гіффер (Gaffer)
   Людина, яка на знімальному майданчику завідує всім світлом і є найкращим другом оператора. По суті, це головний електрик вищого рівня, але з творчими претензіями. Якщо у фільмі обличчя головної героїні виглядає так, наче вона не спала три тижні, або навпаки — сяє янгольським німбом, це робота гіффера. Він керує армією освітлювачів, знає, куди встромити кіловатні прожектори, і єдиний розуміє, чому від увімкнення одного приладу на майданчику вибиває пробки у всьому районі. Коли режисер починає кричати, що «атмосфера недостатньо кінематографічна», гіффер просто мовчки пересуває один ліхтарик на п'ять сантиметрів убік.
6. Грінскрін / Хромакей (Green screen / Chroma key)
   Величезна зелена (іноді синя) ганчірка, на тлі якої актори змушені грати найдраматичніші сцени у своєму житті. Замість величних міжгалактичних кораблів чи середньовічних замків актор бачить перед собою лише порожню зелену стіну та палицю з тенісним м'ячиком, яка імітує страшного дракона. Сучасне кіно настільки ліниве, що на хромакеї знімають навіть звичайні розмови в кімнаті, бо везти знімальну групу в реальну локацію — це дорого, а намалювати криві шпалери на комп'ютері в постпродакшні — дешево. Як результат, актори все частіше дивляться «в нікуди» з абсолютно скляними очима.
7. Драмеді (Dramedy)
   Хитрий гібрид драми та комедії, вигаданий продюсерами, коли вони самі не можуть зрозуміти, що зняли — щось смішне чи щось сумне. Якщо глядачеві під час перегляду спочатку хочеться плакати від безвиході, а через хвилину він нервово хихикає над чорним жартом — вітаємо, це драмеді. Цей жанр став неймовірно популярним у часи кризи ідей: якщо у вас не виходить написати хорошу чисту комедію (бо жарти пласкі) і бракує таланту на глибоку драму, ви просто змішуєте це докупи. Якщо критики кажуть, що фільм не смішний, завжди можна відповісти: «Ви нічого не зрозуміли, це тонка драматична метафора!».
8. Експозиція (Exposition)
   Початкова, найчастіше нудна частина фільму чи серіалу, де глядачеві розжовують правила гри: де ми знаходячись, хто всі ці люди, чому вони лаються і яка у них головна мета. У поганому кіно експозиція виглядає як лінивий закадровий голос або коли два персонажі стоять і розказують один одному речі, які вони і так чудово знають («Як ти знаєш, брате, після того, як наш батько-король помер п'ять років тому від отрути...»). Хороша експозиція має бути непомітною, але оскільки якість сценаріїв зараз падає, глядача часто просто б'ють по голові текстовими титрами на початку, бо авторам ліньки прописувати нормальний сюжет.
9. Виконавчий продюсер (Executive producer)
   Найвища каста у кінематографічній харчовій цепочці, яка зазвичай стоїть на вершині падіння якості контенту. Це людина (або представник студії/інвестора), яка дає гроші (або знаходить їх), але сама на знімальному майданчику з'являється лише для того, щоб сфотографуватися з головними зірками та випити дорогого шампанського. Зате саме виконавчий продюсер має право вирішального голосу. Він може прийти в монтажну кімнату наприкінці процесу і сказати: «Все чудово, але давайте виріжемо фінал і зробимо головного героя собакою, бо так кажуть наші маркетологи». Якщо фільм отримує «Оскар» — він забирає статуетку собі, якщо фільм провалюється — він звинувачує режисера.
10. Іммерсивність (Immersiveness)
    Модне слівце, яке дуже люблять пихаті критики та маркетологи. Означає «ефект повної присутності», коли глядач має настільки глибоко зануритися в атмосферу фільму, ніби він сам сидить у тому брудному окопі чи летить у космосі. Раніше іммерсивність досягалася геніальною акторською грою, операторською роботою та крутим сценарієм. Сьогодні під цим словом найчастіше продають технічні милиці: крісла в кінотеатрах, які трясуться і штовхають вас у спину, бризки води в обличчя під час шторму на екрані або вогняні спалахи над головою. Коли у фільмі немає душі, її намагаються замінити штучною симуляцією відчуттів.