серіал "Еліс та Стив" (2026): англійський сплін замість тонкого гумору

Британські комедії завжди трималися на трьох китах: незручні паузи, класова нерівність та щира зневага героїв один до одного. Новий ситком намагається експлуатувати цю ж саму формулу, але замість витонченої іронії пропонує глядачеві спостерігати за затяжним сімейним скандалом, де немає правих, а винними почуваються ті, хто сидить перед екраном.

Вихідні дані серіалу:
Рік виходу: 2026
Країна: Британія
Режисер: Том Кінґслі
У головних ролях: Нікола Вокер, Джемейн Клемент, Джоел Фрай
Жанр: комедія, ситком

Ледве не забула: четвертий кит популярності британських комедій: той самий тонкий англійський гумор... Але  де тонко, там і рветься

В основі сюжету лежить класичний конфлікт інтересів. Еліс та Стів товаришують уже років двадцять, пережили разом розлучення, кризи середнього віку та купу невдалих побачень. Їхній платонічний союз здавався непорушним, аж поки Стів не приходить на чергову п'ятничну вечерю з новою пасією. Все б нічого, але дівчина виявляється двадцятирічною донькою Еліс. Замість того, щоб перетворити цю пікантну зав'язку на гостру сатиру про різницю поколінь та кризу ідентичності, сценаристи обрали найпростіший шлях — побутову істерику.

Головна проблема шоу — це абсолютна нездатність персонажів вирости над своїми образами. Еліс у виконанні Ніколи Вокер перетворюється на токсичну, маніпулятивну жінку, чиї жарти балансують на межі звичайних пасивно-агресивних образ. Її реакція на стосунки доньки та найкращого друга зрозуміла, але коли ця реакція розтягується на шість епізодів у вигляді однакових за суттю зауважень, це починає втомлювати. Глядач чекає на тонку психологічну дуель, а отримує кухонний скандал із британським акцентом.

Джемейн Клемент, який грає Стіва, чесно намагається врятувати ситуацію своєю фірмовою абсурдною незворушністю. Його персонаж — класичний інфантильний чоловік, який щиро не розуміє, чому всі навколо кричать, якщо йому просто добре. Проте сценарні рамки тиснуть на актора: йому просто не дають простору для маневру. Замість яскравих комедійних ситуацій Стів змушений постійно виправдовуватися, що миттєво вбиває всю харизму персонажа.

Динаміка серіалу провисає вже на третій серії. Коли перші шокові емоції вщухають, автори не знають, чим зайняти героїв. Вони починають вигадувати штучні підсюжети, на кшталт спільного походу до ресторану чи випадкової зустрічі в супермаркеті, які не рухають історію вперед, а просто заповнюють хронометраж. Тонкий англійський гумор тут з'являється лише епізодично — у репліках другорядних персонажів, наприклад, сусідів чи колег по роботі, які спостерігають за цим цирком збоку.

У підсумку «Еліс і Стів» залишає по собі дивне враження. Це непогано знята, акторськи сильна, але абсолютно безпорадна з точки зору драматургії історія. Ситком, який мав стати чи не головною комедійною новинкою, виявився звичайною психологічною драмою, з якої випадково забули прибрати закадровий сміх (хоча його тут, на щастя, і немає). Дивитися варто лише за умови, що ви дуже скучили за похмурими краєвидами лондонських передмість та обличчям Джемейна Клемента.