2026 "Диявол носить Прада 2": коли бренд застряг у минулому сезоні

Друга частина культової глянсової драми виявилася саме тим, чого всі боялися, — спробою двічі увійти в ту саму річку, яка до 2026 року остаточно перетворилася на стояче болото. Оригінальний фільм тримався на скаженій енергетиці, жорсткому ритмі та бездоганному стилі, а сіквел виглядає як розпродаж торішньої колекції у провінційному аутлеті.

Проте, ця кіношка досить популярна та заслуговує уваги.

Світ моди змінюється зі швидкістю світла, але кіноіндустрія іноді застрягає в часовій петлі. Вихід сиквелу легендарної стрічки довів, що деякі речі краще залишати в далекому 2006 році. Спроба повернути на екрани культовий дует та відродити атмосферу високого глянцю перетворилася на довге, передбачуване і, відверто кажучи, нудне видовище, яке викликає не захоплення, а легку ностальгічну зажуру.

Вихідні дані фільму:
Рік виходу: 2026
Країна: США
Режисер: Девід Френкель
У головних ролях: Меріл Стріп, Енн Гетевей, Емілі Блант
Жанр: драма, комедія

Сюжет нової стрічки обертається навколо суворих реалій сучасного медіабізнесу. Традиційний глянець помирає, і колись всемогутня Міранда Прістлі змушена рятувати свій журнал від повного цифрового забуття. На допомогу їй, звісно ж, приходить змужніла та успішна Енді Сакс, яка тепер сама керує великим медійним ресурсом. Здавалося б, ідеальний ґрунт для сучасної бізнес-драми, але щось пішло не так.

Головне розчарування фільму — це сама Міранда Прістлі. У першій частині Меріл Стріп створювала на екрані образ справжньої залізної леді, від одного погляду якої холола кров у жилах асистентів. Вона була уособленням недосяжного, жорстокого, але величного світу моди. У сиквелі ж ця велич кудись зникла. Перед нами постає втомлена, погасла жінка, яка більше нагадує ображену на весь світ пенсіонерку, ніж грізного дияволу від кутюр. Монолог про синій светр замінили на бурчання про те, що молодь не вміє працювати, а алгоритми ТікТоку руйнують високу культуру. Персонаж втратив свій шарм, перетворившись на власну бліду копію.

Енн Гетевей та Емілі Блант чесно намагаються витягнути цей візуальний перформанс на своїх плечах. Їхні героїні виросли, порозумнішали, але разом із наївністю з фільму зникла й уся динаміка. Конфлікти між персонажами тепер виглядають не як інтелектуальна дуель, а як мляве з'ясування стосунків у кабінеті психотерапевта. Дискусії про долю паперових журналів та інтеграцію штучного інтелекту в індустрію моди здатні заколисати навіть найстійкішого глядача вже на тридцятій хвилині перегляду.

Візуальна частина також зазнала значних змін, і не в кращий бік. Якщо перший фільм був справжнім візуальним підручником зі стилю, то друга частина нагадує хаотичну стрічку соцмереж. Костюми стали технологічними, але втратили ту саму магію високої моди. Усе виглядає дорого, але абсолютно бездушно.

У підсумку, Диявол носить Прада 2 — це класичний приклад того, як хорошу історію намагаються експлуатувати заради касових зборів. Замість гострої сатири на світ розкоші ми отримали нудну виробничу драму про кризу середнього віку та проблеми діджиталізації. Диявол не просто постарів — він зняв підбори, взув зручні капці та пішов на пенсію писати мемуари. Дивитися на це варто хіба що для того, щоб ще раз переконатися: деякі історії мають вчасно ставити крапку.