Найкращі канікули або Подорож на зворотну сторону

Розділ III Секретний клуб «Пустка»

Павлусь сердився на нову знайому: провела як простака. Він сяк-так пообідав, і до вечері в нього не було великого апетиту. «От обманщиця, мала пройдисвітка. Завтра я тобі задам»: Павлусь прокручував у пам’яті минулий день, знову і знову картаючи себе за довірливість. «Здається, є в мене таємниця, хоч і не моя»: думав хлопчик, вкладаючись спати, на всяк випадок записуючи в своєму блокноті «Вілена Смітова».

Йому снилася стара дідова книжкова шафа. Він стояв перед дверцятами, які самі по собі відчинилися. А всередині був цілий новий світ: цвіли дивні квіти, літали небачені птахи, ходили химерні істоти. Павло простягнув руку, а за мить вже сам був у шафі, бігав сюди-туди, і ніяк не міг зрозуміти, що ж він має знайти. Павло біг до великої сірої книги, проте відстань не скорочувалася ні на крок. Тоді він зупинився і сів на землю. За секунду в його чашці парував чай, а він дивився, як за японськими горами сідає сонце.  

Павло здригнувся, і миттю прокинувся. За вікном давно був ранок. Вишня стукала у шибку рясним зеленим гіллям. «Ото присниться ж таке»: думав, поспіхом застеляючи постіль. Вийшло криво, та хлопчику до того було байдуже. Речі валялися на підлозі, та складати їх не було коли, бо він згадав, що має зустрітися з Віленою-Устиною о десятій ранку. Схопив телефон. На екрані світилося 9.30.

— Ну я і дрихну! — Вигукнув Павло, натягаючи шорти.

Він побіг вмиватися. На столі уже чекав сніданок. Мабуть, бабуся вже пішла на роботу. Дід, як завжди, крутився в майстерні. А на Павла чекало приємне викриття. Він знов гризнув хліба, полишав сліди зубів на маслі, надпив молока і помчав у ліс.

«Яке ж там дерево в якому ряду?»: звинувачував себе Павлусь, бо не запам’ятав, куди має точно прийти. Швидко пробіг між городами та зайшов у сосновий ліс. Одразу на Павла нахлинули дивні відчуття: йому здавалося, що він тут уже був (дорослі називали це дежавю), що бачить ліс одночасно з двох сторін. Здавалося. Що вітер тут не дме, а час не плине. Хлопчик роззирнувся. Устини не було. Вирішив навмання пройтися між рівними рядами сосон, які колись давно садили учні місцевої школи.

Раптом на Павла впала шишка. Тоді ще одна, і ще. Це був справжній спланований напад. Хлопчик підняв голову догори. Навіть і сумніватися не було потрібно: на гілці сиділа мала Варениха і цілилася новим снарядом. «Не дивно, що вона вся подряпана. Як мавпеня лазить всюди»: розмірковував Павлусик, ховаючись за кривим стовбуром іншого дерева.

— Мені ніколи не набридне в тебе цілитися! — Устина вправно злізла з сосни. — Ти пробач, я не намагаюся тобі нашкодити, просто хочу навчитися попадати в рухомі мішені.

— Вже всі шишки? — Запитав Павло, стоячи за деревом.

— Ага. Виходь.

Павлусь спочатку визирнув, бо довіряти новій знайомій зовсім не хотілося. Та потрібно було хоч сказати їй, що він про це все думає. Хлопчик вийшов з-за дерева і дивився на розпатлану хуліганку.

— Таємницю придумав?

— Аякже! — Павлусик думав, як би то не розхвилюватися і сказати все так, як він собі спланував. — Я знаю таємницю: людини Вілени Смітової не існує!

Павло переможно підняв руки догори, в той час, як Устина густо червоніла і опускала голову. Павло хотів сказати, що вона обманщиця, а з такими він не дружить, проте чогось промовчав. Йому ставало шкода те мале нещастя, яке силувалося от-от не розплакатися.

— Пробач, — вже шморгала носом Устина, — я не хотіла тебе обманювати. Просто хотіла хоч раз побувати на її місці.

— На чиєму місці? — Дивувався Павло.

— В нас в класі є дівчинка, Вілена, тільки не Смітова, а Семенова. Вона така красива і вишукана, з довгим волоссям, така популярна. Її ім’я таке красиве, а однокласники кажуть, що в мене сільське ім’я.

— Це як? — Павло не міг зрозуміти, як ім’я може бути сільським чи міським.

— Ну, її красиво назвали.

— І як тобі було бути нею?

— Не знаю. Ніби нічого і не мінялося. Але от би волосся в мене знов було довгим.

— Знов довгим?

— Ну так, і в мене було довге волосся, але я одного разу маску робила з інтернету. Ти знаєш, Вілена казала, що мама мастить їй волосся кокосовою олією, тому воно так блищить. А ще казала, що робить маску з желатину. У Вілени своя сторінка в Тік-Току і купа підписників. Кокосової олії в нас нема, от желатин був. Але я не вмію ще його розводити, тому все волосся склеїлося і засохло аж. Мама не змогла його відмити, тому й обрізала.

Павло за Устининим монологом незчувся, що вони вже виходили з лісу. Він уявляв купу склеєного волосся. Одночасно було і смішно, і сумно.

— Тобі волосся було шкода? — Спитав Устину.

— Так. Воно в мене було гарним. Наступного дня всі сміялися, що мене так поскубли…

— Нічого, відросте, — спробував підбадьорити Павло.

— Напевне, — Устина виглядала розсіяною.

— А що твої дід з бабцею казали, коли ти їм розповів про мій обман?

— Нічого.

— Зовсім нічого?

— Я їм не сказав.

— Справді?! — Устина вмить повеселіла і навіть підстрибнула. — Оце так круто! То й справді наша таємниця.

Устина робила крок і підстрибувала на пальцях. Потім спохватилася.

— Але ж пізніше не скажеш?

— Не скажу, — впевнено відповідав Павло. Помста більше його не цікавила.

— Точно.

— Точнісінько!

— Ну, тоді я тобі покажу свій штаб!

— Штаб?

— Ну, секретне місце таке, — Устина пришвидшила крок.

— Я знаю, що таке штаб, — посапував ззаду Павлусь, — цікавить, де ти його знайшла.

— Зараз побачиш.

Вони вже майже бігли. Минули Павлову хату. Стежка повела в закинуту вуличку, в якій всі до останньої хати стояли порожніми. В селі такі називали пустками.

По обидві сторони розсипа̀лися глиняні будиночки, тільки кожен зі своєю швидкістю. Павло застиг перед жовтою розвалюхою, в якої давно не було даху і вікон. Такого він ще не бачив. Залишки хати до останнього боролися з часом, проте стрімко програвали у цьому нерівному бою. Ось молодий клен пронизав глиняну стіну. Стінка, вимощена глиняними вальками, пручалася, кріпилася, тулилася соломинками, проте що вона могла вдіяти проти молодої енергії юного дерева?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше