Розділ I. Найгірший день у житті

Сіра машина мчала з запорошеного Києва у бік виїзду. Стареньке Рено ніби саме хотіло якнайшвидше втекти з розпечених загазованих вулиць. Ось минули останню заправку і по обидва боки майже порожньої траси розкинулися зелено-жовті поля. Кондиціонер затягував у салон аромати літа. Сонце поки що сором’язливо виглядало з-за горизонту та неспішно крокувало небом. Про майбутню спеку попереджало лише чисте, безмежно синє червневе небо.

Водій та жінка на передньому сидінні намагалися бути спокійними, похитували головами в такт музиці і час від часу зустрічалися очима. Та не всім так подобалася ранкова мандрівка. Сидів на задньому сидінні ще один пасажир, насуплений, як сич. Здавалося, він або зараз вибухне, або розридається на весь голос. І хто б не сердився, якщо б йому довелося провести всі літні канікули в селі!

Павлусик закінчив третій клас, і цього літа він неодмінно мав поїхати з батьками на море. Ну а як же інакше? Моря він ще не бачив. Батьки то кар’єру будували, то житло виплачували. А цього року мама з татом майже пообіцяли, що всі поїдуть на відпочинок. Павлусь вже й однокласникам розказав, і тепер Домініка і Святік не будуть з нього кепкувати. Он Домініка кожного року їздить в Єгипет, а часом і по два рази. І минулого тижня перед самими канікулами запитала: «Ти цього року знов в Києві все літо просидиш чи поїдеш в село, де й телефонного зв’язку немає?». Телефонний зв’язок в селі є, невже вона думає, що там люди в печерах живуть? Та Павло на таку провокацію не відповів, а вже уявляв, як закине в учнівський чат фото, де плаває на великому матраці у вигляді пончика.

Та не сталося, як гадалося. Мамі запропонували підвищення, про яке вона лише мріяла. Проте ціною йому була відсутність літньої відпустки. А татові доручили важливий та терміновий інженерний проект, який теж передбачав три-чотири місяці кропіткої роботи. Отак в один вечір Павликові надії були зруйновані остаточно і безповоротно.

Батьки завжди радилися з ним, питали його думку, навіть, коли Павло був ще зовсім маленьким. Проте не цього разу. Хлопчик просився не відправляти його до дідуся з бабусею, адже він вже достатньо дорослий, щоб почекати маму з роботи та навіть погуляти в дворі самостійно.

— Ні. — Мама була непохитною. — Ти цілими днями будеш просиджувати в телефоні, осліпнеш від нього скоро.

— Баба з дідом, друзі, чисте повітря та здорова їжа краща компанія, ніж телевізор, — звичайно, що тато був на маминому боці.

— Найгірший день мого життя! — Крикнув Павло та перший раз в житті гримнув дверима.

Всі Павлусеві аргументи були відкинуті, заперечення спростовані, образи і плачі проігноровані. І ось тепер він сидить, пристебнутий до автокрісла, ледь стримуючи сльози від розпачу.

Ну і що його робити в тому селі? Річка для нього здавалася брудною, ліс нудним, молока він не пив, овочів та фруктів не любив. Слава Богу, що цього року дід з бабою провели інтернет. Хоч якась радість в житті. Тепер він сидів та вперто ігнорував всі приємності, якими можна насолоджуватися в дорозі. А вони ж завжди підспівували разом, грали в слова, рахували машини одного кольору. «Самі винні, тепер нехай знають, як мені зле!»: думав Павло, дивлячись на маму з татом на передніх сидіннях.

Ось забринькав телефон. Прийшло повідомлення у Телеграм. Можна було б здогадатися, хто з самого ранку строчив радісні есемески. Під фото з рожевою валізою, розкиданим одягом та маскою з ластами був підпис: «У перетчуті гарячого моря! Співчуваю всім хто нікуде не поїди. Це так класно сбиратися в манрівку!». Писала найпопулярніша дівчинка класу Домініка.

«Хоч би помилки виправила!»: Подумав Павло, та відклав телефон. Проте за мить вже знов листав чат, де однокласники наперебій лишали вподобайки, ставили смайлики та сердечка.

«Дурна Домініка, дурні однокласники, і море їхнє дурне!»: з розпачем крикнув про себе Павло, а по щоці покотилася сльоза. «Щоб тебе там медузи покусали!»: додав спересердя і злісно жбурнув телефоном на сидіння. За кілька хвилин він охолонув та подумки перепросив Домініку, проте настрою це не додало.

Дорога вела через села та містечка, невпинно наближаючись до Хмелівки, яка заховалася між лісами та пагорбами в самому серці Волині. Поїздка розпочалася ще до світанку. За цей час вони тільки раз зупинялися на заправці. Правду кажучи, уже хотілося пройтися, розім’яти ноги та спину. Мама з татом проведуть тут вихідні, а в неділю після обіду знову вирушать до столиці, проте вже без нього. 

«От тобі і літні канікули. Рік важкої праці, похвала від вчителя, перемога на конкурсі орфографії, і така подяка. Наступного року навіть старатися не буду»: планував план помсти Павло, коли машина вже заїжджала на знайому вулицю. А ось і будинок. Він був великим, добротним, відчувалося, що господарі про нього дбають. За невисоким парканом на акуратних клумбах красувалися десятки квітів. Бабуся високих парканів не любила. Казала, що їм нічого ховати і самим нема чого людей уникати. Он село скоро й так спорожніє.

Широке подвір’я було прибране до найменшої пилинки. Бабуся з дідусем славилися акуратністю. Праворуч хати стояла літня кухня. Насправді, в цій хатині і жили кілька поколінь родини Щербаків. Новий дім збудували дідусеві батьки, а він вже згодом трохи перепланував кімнати, зробив ремонт, провів воду, а ось цього літа ще й інтернет. Так би мовити, осучаснив. Проте старий будинок ніхто руйнувати і не планував. Дід казав, що то пам’ять про його рід. В старій хаті залишилася піч, в якій випікали хліб господині різних поколінь. Бабуся знала старовинні рецепти випічки і страшенно тим пишалася. Її паска виходила такою ароматною, а від запаху житнього хліба котилася слинка у всіх перехожих.

А ще далі причаїлася дідова майстерня. Якби він жив десь в місті, або хоча б мав свій блог, то міг би прославитися на весь світ, чесне слово! В діда була купа всяких штучок і примочок. Там все крутилося, клацало і стукало. Він змайстрував чудернацький вітряк, який виробляв електрику, приробив до старого самоката моторчик і катався вулицею (ще про електроскутери тоді ніхто й не чув), виготовив з бочки пральну машину, а про різні штуки для городу і розповідати годі. Та Павла таке дідове захоплення не тішило. Ну яка доросла людина буде їздити на самокаті з мотором? Ну хіба не соромно? Бабуся на ті всі дивацтва дивилася крізь пальці, а на вулиці діда прозвали сільським Теслою.